Друга Трегубова Колискова

І буде Син, і буде Мати…
________________________


Допоки будуть каземати,
То вічні будуть і царі,
І вічно лютії псарі
Людину будуть заганяти
Допоки, хижії, живі.

Бо це ж життя! І як не ти,
То тебе можуть затоптати,
І вигнати з старої хати –
А мати були вже старі,
То мусять тяжко хорувати…

А я святих пісень забув,
Нездужаю вже їх співати.
Ще тільки матір колисати,
Й пташок на стелі годувати
Своєю кров'ю – все забув.

Та ж ні, не все! Ось просто хати
Знімаються мої орли,
І сурми біднії мої,
Ой, знов заходяться, крилаті,
І ллється, ллється божий гнів

На ворогів… Святий гетьмане,
Дивись – я підіймаю спис!
Се прах батьків, се вічна рана,
Вони встають як божа кара –
Хай креше пензель світ палкий!

Летіте, янголи-орли,
Летіте до своєї волі!
Як гарно світять квіти в полі!
Ох, боже, земле, земле-доле,
Твої розчавлені сини…

Лютує вихор божим світом,
Лютує горе вовчим лихом,
Анубіс входить і мовчить,
І десь тонесенько скавчить
Щеня некормлене. Мов списом

Проштромлює мене той спів…
Царицю мушу малювати,
І мушу матір колисати,
І квіток насіяти на скін
На цім безмежжі голих стін…

Ось так останняя земля
В останніі грунти лягає,
І серце більш не присягає,
Бо в нього вже душі нема.
Ой, доле-доленько німа!

Допоки в світі єсть царі,
То мусить вогнище палати.
І треба дрова підкидати,
І треба кров'ю малювати,
І рятуватись – у петлі!