Гр шна

Залишена на розсуд злої долі,
Приречена на власні почуття
Самотня, божееволіла поволі,
Себе картала за брудне життя.

Безжальна пам’ять розум полонить,
Не дозволяє в забуття поринуть.
Минуле постає за миттю мить.
Тягар такий їй не під силу зкинуть!

Брудне обличчя відбиваеться в вікні
Лежить під дахом, вогким після зливи
На стінах тіні, дивні і страшні
Наспівують їй цвинтарні мотиви.

Її життя минуло у гріхах
В полоні задоволення і втіхи.
Господень гнів їй видівся у снах
Проте ламала заповіти, як горіхи.

Хмільна отрута терпкого вина
Звільняла від кайданів протиріччя
Єство перемагало...І вона
І тіло продавала і обличчя.

Краса, жіночність, вогники в очах
Чоловіками грала, мов ляльками
Вбачала силу правди у грошах,
І нехтувала чесними шляхами.

Минали роки. В’янула краса.
Смарагд очей, і вуст достиглі вишні
Подарували ішній небеса.
А їй лиш спогади лишились грішні.

Одна у світі. Втратила усе.
І гроші, і ...себе. Лишилось вмерти.
А з чим зосталась? Що в душі несе?
Всередині порожня. Зовні зтерта.

Її тягар –її літа прожиті.
У серці відчай полум’ям горить.
Її печаль – думки, сльозами вмиті.
В її душі останнй раз болить.

До спогадів прикута кайданами,
Молилася всю ніч своїй святій.
Небесні двері золотої брами
Тієї ночі прочинились їй.