Камень... Ждет Моей Руки...

  ЭПИГРАФЫ:
 
  "Экзерси;с (фр. exercice — «упражнение», от лат. exercitium) — комплекс
  всевозможных тренировочных упражнений, составляющих основу урока классического
  танца, способствующий развитию силы мышц, эластичности связок, воспитанию
  выворотности, устойчивости и правильной координации движений у учащихся либо
  артистов балета."
  Источник: Wikipedia: https://ru.wikipedia.org/wiki/Сплин.

  "...Хтось чекав
  Чогось вiд мене, але я мовчала:
  Я вчилася науки розставань..."

  "I раптом знов схотiлося — кричати,
  На лампу вити, пазурями драти
  Шпалери на стiнi — од явностi утрати,
  Од того, що тебе уже даремно ждати."
 
   "I жовте море днiв, i сизе море снiв
  В одбитих кольорах вмираючого неба, —
  I я iще пливу — а ти уже на днi,
  I страшно нам обом дивитися на себе."
 
  "Рiлля, що прагне борони,
  I мокрi, сплаканi ворони —
  I муж, який не вборонив —
  А ждав вiд мене оборони."
 
  "одi ще мав упасти снiг.
  Ще осiнь пахла корвалолом,
  I авта, збившися з дорiг,
  По гаражах зiпали кволо..."
 
  "имно менi, коханий.
  — Накинь пальто кожушане.
  — Сумно менi, коханий.
  — До працi берись, моя панi."
 
  "— Ах, щось воно все менi лiньки…
  — Бо треба б тобi дитинки.
  — Страшно, коханий, з нею
  Стати навiк твоєю."
 
  "Бiльше, нiж брат, бо вiтчизна i дiм.
  (Руки голоднi, i губи голоднi).
  Жоден з нас двох не помер молодим
  Тiльки на те, щоб зустрiтись сьогоднi."

  "Випручуйся, жiнко вербова. Ловись за повiтря.
  Корiнням вглибай крiзь пiски до
  щирця, до мокви.
  ГУЛАГ — це коли забивають порожню пiвлiтру

Тобi помiж ноги — по чiм переходять на 'Ви'.
Ми всi — таборовi. Сто рокiв тривать
цьому спадку.
Шукаєм любови — знаходим судомнi корчi.

ГУЛАГ — це коли ти голосиш: 'Мiй смутку,
мiй падку!"
"Осiнь. Раннє смеркання.
Твань — i кроки, як гумовi…

Ця любов — не остання,
Ти даремно так думаєш."

"В кiнцi осiнньої дороги в’яне плоть,
I листя шамотить з мишиним шарудiнням.
Оголюється обрiй — i Господь
Стоїть помiж дерев у бiлому одiннi…
I що ж тепер, Господи? Що ж тепер?…"

"То все було — блуд i бруд:
Промивка пiдземних руд
Од давнiх, стiйких отрут,
По чiм залишався — труп.
Вiдмитий i непахкий,
Розкинувши двi руки,
Немов окоренки крил,
Лежав, мовчав i курив.
I я мовчала невлад,
I входив у мене — ад."

"Розпукнуте дерево в голiм ряду —
Куди ж ти, дурненьке, спiшило?
Ще й землю розкислу, безживно-руду
Пiстрява трава не замшила,

Ще вiтер весняний чаїться, як миш,
Пiд вiттям, насторченим в мiтли, —
А ти вже зiтхаєш, а ти вже дрижиш."
Клейким ряботинням на свiтлi!

Навспинячки тягнешся, бiдне дитя,
З усiх своїх сокiв i нервiв —
Аж чути, здається, як млосно хрустять
Сустави, за зиму завмерлi…"

"Вклякну, де стою: о, бих
Страшний, переступний грiх —
Донинi трясе вiдриг,
Мов труться тороси криг
У нутрощах! Пiд грудьми!

Кого благати: Задми
Цей синiй, сухий пожар,
З грудей вiдвали тягар?"
"Як це дивно — дiвчинка. Дитя.
Вираз невдоволення на личку:

Впорядкуйте спершу це життя —
А тодi, мовляв, мене i кличте.
Лялечко, людинонько, прости —
Свiт, що не бiливсь хтозна-вiдколи,

I батькiв, що вкинули — рости! —
Наче помирати в чистiм полi."
"Обидно, блiн. Обидно. Пiти на ганок перекурити все це дiло?…"
"О слiпуче, прекрасне i дике!

Грай вогнями, заводь i мани
На бистрiнь, на невидимi рiки —
Тiльки ж — Господи! — не обмани:
Не осунься з-пiд стiп сухостоєм,

В мить на гранi жаского злиття
З твоїм сяйвом — не стань пустотою:
Трухлим духом сипкого смiття
(Як заманка, личкована чортом

Нiби скарб…) I у пеклi, на днi,
Буде жовто згоряти нiщота
Моїх нидом звакованих днiв.
Кожну кару прийму, як розраду, —
Тiльки, сили небеснi, не це:

Ощадiть од Вкраїнського Аду —
Мусового томлiння живцем
Без надiї, без дiї,без часу,
В порожнечi, на безвiсти — там,

Де ще прiють по сотнях нещасних
Рештки того, що мало б — життям,
Стрепенувшись, рвонутись зi шкiри,
Здерши в кров її з стiп i долонь, —

Як стратенча душа з-пiд сокири —
На безсмертний, летючий вогонь."

  "Тiльки любов боронить од страху. А
  ле хто (що) вборонить од страху саму любов?..."

  "Цiєї ночi, певно, прийде жах.
  Гарячий дрож — любовний чи блювотний —
  Передчуттям збоченського зв’язку
  Чи крику смертного стенає кволе тiло.

  Розрив, розрив — всiх зв’язок, нервiв, жил:
  Моя беззахиснiсть така тепер зовсюдна,
  Немов одвертий заклик злу: Приходь!
  Я вже себе побачила будинком,

  З якого в нiч оголеним вiкном
  Горить жовтогарячий прямокутник
  Iз планками упоперек грудей
  I низу живота — як на рентгенi,

  I камiнь той, котрий розтрощить шибку,
  Вже десь лежить, чекаючи руки."
  - Оксана Забужко (1960-),
  "Польові досліждення з українського сексу", 1996.

 
  ***

  ...Тот КАЬЕНЬ, чье предназначенье - разом, -
  Все одиночество мое разбить,... -
  На мелкие осколки и на стразы,.. -
  Уж притаился, - ждет моей РУКИ...

  ***

  ПРИМЕЧАНИЕ АВТОРА:
  "Депресси;вный синдро;м (от лат. depressio — подавленность) — психопатологический синдром, характеризующийся триадой симптомов:
  - ониженным настроением по типу гипотимии,
  - торможением интеллектуальной деятельности (брадипсихия, брадифрения),
  - двигательной и волевой заторможенностью (гипобулия)."
  "Для депрессивного синдрома также характерно угнетение инстинктивной деятельности (понижение аппетита вплоть до анорексии или, наоборот, переедание; снижение сексуальных влечений; снижение самозащитных тенденций, появление суицидальных мыслей и действий), трудности в концентрации внимания и сосредоточенность его на тягостных переживаниях, пониженная оценка собственной личности (в некоторых случаях — при глубокой депрессии — достигающая бредовых идей самообвинения и самоуничижения)."
  Источник: https://ru.wikipedia.org/Депресивный_синлром.

29 марта 2006 г., г. Москва,РоSSия,Вынужденная Эмиграция...