Чи могла б я як Мавка кохати?

 Чи могла б я, як мавка, кохати
 Вiрно й нiжно свого Лукаша?
 Чи зумiла б пiсень я спiвати,
 Коли плаче сльозами душа?
 Звичайно, можу я тебе кохати,
 I пестити тебе, i цiлувати...
 Але тодi лиш, як даси ти згоду.
 А нi - то заховаю свою вроду
 У хащах лiсових iз трьох кiмнат
 I буду у душi наводить лад,
 I шматувать знiвечене кохання -
 Роблю я це не вперше й не востаннє!
 Саме тому й боюся так за себе,
 Що знову повертаюся до тебе.
 Учора знов зустрiлись ми очима...
 I я в ту мить була така щаслива!
 Ти теж вiд щастя нiби-то сiяв...
 Хоча хто зна- може ти просто грав.
 Ти усмiхався знову i спiвав
 I Мавки ти своєї не впiзнав.
 А втiм, була у тебе iнша дiва,
 Звичайно, миловидна i зваблива,
 Була у неї русая коса -
 Найголовнiшая її краса.
 Вона була така пiдступна, хтива
 I тим тебе, можливо й полонила,
 Що вдачею помiж усiх рiзнилась...
 А втiм, ви з нею швидко розлучились.
 Розбiглися ви рiзними шляхами...
 А я ж тебе кохала до нестями!
 Як Мавка лiсова я сумувала
 I ось, здалось менi, любов приспала...
 Та де там! Тiльки-но лиш ти з’явився
 В моїй душi знов вогник запалився,
 Той вогник, що його я загасила,
 Коли гадала, що вже розлюбила
 Тебе, Лукашу мiй! I знову стала
 Я Мавкою, що так тебе кохала!
 Але невже, як i вона, я мушу
 Вербою стати, вкравши в себе душу?
 О, не благай мене про це, коханий!
 Хiба ж деревина любити стане?!
 Невже ти хочеш, щоби я забула
 Усi пiснi, якi вiд тебе чула?
 О щастя ти моє зрадливе!
 Послухай свого серця, i можливо,
 Воно шляхом тим чарiвним пiде,
 Який тебе до мене приведе.

 13. 03. 1999 р.