Пожовкле листя в садку кружляло,
Любов померлу оберігало.
Листочок кожен - сльози краплина,
Цілунок долі, життя людини.
В тім вічнім парку і я стояла
З своїм коханням, давно зів'ялим.
А біля річки, що світом лине,
Сидів на лавці сумний хлопчина.
В очах рішучість, у серці смуток,
Зів'яло листя, вже цілий жмуток.
І тут до нього дівча підбігло,
Поцілувало і обігріло.
В очах кохання, квітучі вишні,
В руці дарунок - папірчик з віршем.
Несмілий, перший, лише для нього,
Серденько вірне писало його.
Але розбились казкові мрії,
Зів'яли вишні в садку надії.
Бо він промовив несміло: "Ні...
Я не люблю тебе, пробач мені."
Її серденько від болю нило,
В душу кохання більш не світило,
А він пішов, не обернувся, зник.
Вуста мовчали, не зірвався крик.
Й вона пішла, зів'яло її листя.
Папірчик з віршем так і залишився.
А я його тихенько підібрала -
Вірші не винні, що любов зів'яла.
З в яле кохання
© Copyright: Маричка Назарова, 2006
Свидетельство о публикации №106032701403
Свидетельство о публикации №106032701403
Рецензии