Боліло, дуже... аж до божевілля...
По колу мандрували все думки
Про того, хто не випустив з руки
Сліпу лукавість... приворотне зілля...
Луною тиша різала каміння,
Будинки розлітались на шматки
За того, хто не викинув з руки,
Лукавства зачароване насіння.
А щирість заховалася в куток...
Її, нещасну, били нагайками
За те, що рай вистелювала снами
І берегла від лиха кожен крок.
Солона крапля жалю? Не потрібна...
Боліти вже немає сенсу знов.
А що отрута вилилась у кров,
Її ще полікують, може, бідну...
21/03/2006
Ф лософсько-любовне
© Copyright: Мирка, 2006
Свидетельство о публикации №106032402736
Свидетельство о публикации №106032402736
Рецензии