все попереду... всё впереди

Життя било, як хотіло, як уміло,
і об скелі розбивало в піну білу;
по краплинках розкидало, розділило
але знов зібралась я в єдине ціле.
 
На світанку я згадала все, що знала:
надто довго я свій шлях назад шукала.
А насправді все попереду чекало,
просто сил іти вперед мені не стало.

Свої спогади збираю я в намисто
і низаю намистинки в аркуш чистий,
перетворюючи їх в слова барвисті –
розквітають мої вірші серед листя.
 
Ось приборкане рядками все минуле:
ані зірки в моїм небі не поснуло,
ні сльозинки мої очі не забули –
та кохання моє серце не відчуло.
 
Тож крім друзів вже нема чого втрачати.
Треба знов усе спочатку починати.
І в кінці кінець не варто нам вбачати –
треба просто нам навчитись вибачати
 
і лишати все позаду – що б не сталось.
Раз не склалось – ще не значить: все не склалось.
Адже сонце і мені колись всміхалось,
і життя до мене лагідним здавалось.
 
Як ніколи знову вірю в перемогу.
Із надією на вірну поміч БОГА,
підіймаюсь і стаю я на дорогу –
на ту, що до щастя веде....