Сива ніч так подих тамувала
Як іржавим вигоріли луки,
У ярах за пеленою круки
Та з розлуки серця в грудях мало.
Десь пішло шалене моє щастя
Аж за пагорб,у місцину тьмяну
Сном-любистком в манівцях туману,
Щоб на мить себе у мене вкрасти.
Котить сонце у снігу по плечі
З синіх гір мережаною Россю
Срібний дзвін хвилястому волоссю,
Срібний сміх неначе й недоречі.
Манить він мов подих ледь відчутний,
У повітрі з холоду прозорий
Сум застиг,чи серця голос хворий
Знов рознісся - чистий і могутній.
5.12.2005
Сива нiч...
© Copyright: Лученко Святослава, 2006
Свидетельство о публикации №106030502285
Свидетельство о публикации №106030502285
Рецензии
