МІШЕНЬ
Тятива натягнута випустить стріли так влучно,
Овації, вигуки „браво!” з трибуни кричать.
І ремствує публіка, захват висловлює гучно,
І тільки мішені криваві покірно мовчать.
Арена і натовп, вгодовані ситі обличчя...
Видовищ та хліба волає багач та бідняк.
Так було і є. Мабуть буде так вічно,
І в натовпі вирішать долю, хоч ти і Спартак.
Та хто має право втручатись й вирішувать долю?
Та, мабуть , ніхто із земних тимчасових людей.
Хоч ти на розп’яття ідеш, не шкодуючи волі,
Хоч знатимеш – краще не стане й за пам‘ять дітей!
Та все-таки в серці тривожно плекаєш надію,
Що десь поза хмари полине душа й оживе,
Що втіляться там, вдалині найтаємніші мрії,
А твоїм ім’ям хтось дитину свою назове..
М шень
© Copyright: Тина Цвых, 2006
Свидетельство о публикации №106022400341
Свидетельство о публикации №106022400341
Рецензии