Д вчина Смерть

Дівчина і Смерть

Дощ періщить і на землю глянуть мука,
Вітер свище і проймає душу жах...
А в хатинку чепурненьку хтось постукав,
І заходить Смерть з косою на плечах.

„-Дівчинонько, здрастуй, бачу ти з косою,
І у мене є коса, та не така...
Я прийшла, моє серденько за тобою,
Лиш зі мною ти станцюєш гопака.”

А дівчина по хатинці походжає,
-„Ой, бабусю, чи стомились ви, чи ні?
Не тутешні ви, бо я вас не впізнаю,
Чаю випийте, зробіть добро мені.

Посидіть ви біля мене на припічку,
Побалакаєм, бо завжди я одна,
Може ви переночуєте цю нічку?
Поважати старших вчили не дарма.”

Смерть дивується,-„Мене ти не впізнала!!!
За тобою, бачиш, дівчино, прийшла!
Рушника комусь ти може вишивала?
Саван ось тобі натомість рушника!”

А дівчина: -„Ви стомилися з дороги,
Я, бабусенько, вам лазню натоплю,
І натружені сама помию ноги,
І вареників із сиром наліплю.”

Ох, розлютилася Смерть, затупотіла:
-„Не годиться зустрічати так мене!”
-„Може б ви, бабусю, борщику поїли,
Я зготую, і години не мине!”

Походжає Смерть, косою розмахалась...
-„Борщ? Я з‘іла би мисчину не одну,
Лазня? Я лиш кров‘ю умивалась,
Дівку можна забирати й після сну.”

Смерть попарилась у лазні, розімліла,
Зарум‘янилась від теплоі води.
-„А куди це я косу свою поділа?
Без коси мені не довго й до біди!”

Каже дівчина:,-„ А я косу спалила,
Поламався і розщепився держак,
А сама коса, то так заіржавіла,
Я дивуюсь, що трималась вона так.”

_”Мені горе, що ж ти, дівко, наробила?
Та коса була – увесь зарібок мій,
Скільки душ невинних нею накосила,
Щоб Життя здолати, як піду на бій?”

Мовить дівчина:-”Навіщо вам лахміття?
Видно старість вже дається вам взнаки”...
І заснула баба вперше за століття,
А дівчина вишиває рушники...