Над я

Heinrich Heine

Die Hoffnung

Es reden und trumen die Menschen viel
Von besseren knftigen Tagen,
Nach einem glcklichen goldenen Ziel
Sieht man sie rennen und jagen.
Die Welt wird alt und wird wieder jung,
Doch der Mensch trumt immer Verbesserung.

Die Hoffnung fhrt ihn ins Leben ein,
Sie umflattert den freulichen Knaben,
Den Jungling locket ihr Zauberschein,
Sie wird mit dem Greis nicht begraben,
Denn beschliesst er im Grabe den mden Lauf,
Noch am Grabe pflanzt er die Hoffnung auf.

Es ist kein leerer, schmeichelnder Wahn,
Erzeugt im Gehirne des Toren,
Doch im Herzen kngigt es laut sich an,
Zu was Besserem sind wir geboren.
Aber was die innere Stimme spricht,
Das lauscht die hoffende Seele nicht.

Надія

Про майбутні веселі й безжурні часи
Говорять і мріють багато.
За маревом полюємо всі
І завжди чекаємо свята.
Народиться світ, потім знов постаріє –
Людина ж про краще майбутнє мріє.
 
Надія веде нас по наших роках,
Вогонь її в душах палає,
Приваблює сяйво її юнака,
А старців вона обминає,
Бо закінчать вони скоро муки свої
І в могилі своїй поховають її.

Це не просто слова й божевілля дурне,
Що народжене в хворій уяві.
Моє серце до дій закликає мене,
Бо народжені люди для слави,
Але те, про що мріє душа уві сні,
Те розкаже вона одному лиш мені.