Життя злетіло виром вгору,
Крильми любові підірвало.
Приспало логіку і сором,
І шифер з розуму зірвало!
Лети, Ікар душі моєї,
Об сонце крила не спали,
Бо твої мрії не здійсненні,
Твоя реальність – чисті сни.
А що земля? – зійшла з орбіти,
Пішла між зорі мандрувать.
Своїм шаленим, диким мріям
Вона на розтин віддалась.
Так поруч зорі блідо світять –
Німі, холодні і сліпі.
Моє тепло – я їм не рівня,
Горить бо серце у душі.
Не можна потонуть в безодні,
За щастя вище не втечеш,
Або розіб’юсь я об зорі,
Або впаду за край небес.
Iкар душi...
© Copyright: Дейнеко-Казьмирук Дарина, 2006
Свидетельство о публикации №106021201074
Свидетельство о публикации №106021201074
Рецензии