Доносить вiтер твоi пiснi

Я не забуду як ми блукали
Удвох з тобою в цей літній день,
Як ти любила завжди співати
Голосом Мавки, ніжних пісень.

А ще любила сонцю всміхатись
Й волошкам синім в буйних житах,
І в твої коси сонце впліталось,
Цвіли волошки в твоїх очах.

Уста гарячі - червоні маки,
Торкались ніжно мого чола,
Стільки в них було ніжності й ласки,
А в серці нашім радість цвіла.

Я був щасливий і ти раділа,
(Причин не було бути сумній)...
Та ось нежданно все потемніло,
В душу прокрався злий буревій.

Стих соловейко в саду вишневім,
Зачувши близький прихід біди,
Під ноги впали квіти рожеві
І ти сказала: "Не приходи".

А на прощання, як дощ осінній,
Зочей побігли сльози рясні...
Вертає пам'ять в цей вечір літній,
Доносить вітер твої пісні.

Сни мене кличуть на Україну,
В село над Стиром, в юність мою,
Де я оставив тебе, єдину,
Щастя жаданне, любов свою.

Одна лиш думка серце втішає
І зігріває душу мені,
Що ти в любові цвітеш-буяєш
І не змовкають твої пісні.