Я божевільна – може й так…
Мабуть, я забагато хочу,
Але спинитися тут як…
Собі ж сама долю наврочу.
Коли усе в моїх руках,
Лише безглуздя я торочу,
А коли скажеш ти- «О, жах!» -
Я краще все ж таки помовчу…
Я забажала більш ніж міг,
Ніж міг для мене ти зробити,
А може саме білий сніг…
Ти, зміг би в серці розтопити?
Гадаю свою долю маю…
А в ній лиш срібний сиплить дощ,
А коли ж сонечко заграє
І в моїм світі… Тобі що ж,?
Тобі лиш мати миті дотик
І не попросиш, я збагну…
А, що як скинути за бортик
Любов негадану твою?
Ворожка долі наворожить
Та скаже те лиш, що було…
А чи дістатися їй серця,
Серденька тужного мого?
Мені б лиш мати тої долі,
Що я молила у небес…
Щоб вистачило сили й волі
Не помилитись…а ти счез…
29.01.06
Я забажала бiльш нiж мiг
© Copyright: Ольга Бондарь, 2006
Свидетельство о публикации №106013002058
Свидетельство о публикации №106013002058
Рецензии