Гойдай, гайдамаче

Чи є кордони, коли тягне до неба...
Стогін тіла не зна, де чужий, а де рідний.

Не жалюгідний потяг, хоч ілюзії кращі за дійсність.
Немає кордонів на гайдамацьких стежках.

Де явір з водою п’ють, не нап’ються.
Помремо, коханий, якщо, бодай, збрешеш.

Кордони-кордони – людські забобони –
Чи правда, що кохання не можна вкрасти...

За волю, яворе, я вип’ю себе,
або ж ти поквапся, та пий мене сильно.

Пили ся пили, гуляли, гуляли.
Немає кордонів, бо шал співає.

Я нині твоя. Ти ж мій назавши.
Сьогодні доля, хоч завтра прощання.

Гойдай, гайдамаче, серце й душу.
Я все це сприймаю, як дар любові.

Немає кордонів нині й довіку...


Рецензии