Блакитне небо – неземне,
Таке яскраве та привітне,
Ясна усмішка зазирне
До мого серця й там розквітне.
До сонця свого усміхнусь…
Проміння грається – не сліпну.
У сонця промінь обернусь
Й полину в радощах по вітру…
То дощик щойно промайнув
Та такий теплий, справді літній
Сама я й досі не збагну
Як я не змокла в тому світлі…
На мить від радощів злечу
В веселки барви - в чари нові,
А далі, тихше – помовчу,
Бо ж ніч у небі палить зорі…
А місяць гордо розмістивсь
Посеред саду квітів – долі.
І усю нічку він дививсь,
Які у кожної з них ролі…
Одна ж там серед них й моя –
В її руках усіх днів в'язка
Дарує кожен, відрива –
Та може це й дитяча Казка?...
Та може це й дитяча Казка
© Copyright: Ольга Бондарь, 2006
Свидетельство о публикации №106012700234
Свидетельство о публикации №106012700234
Рецензии