мить...

прозора ніч
осяяна блідими
тінями із майбутніх снів
своїх або чужих
промчить десь поруч вороними
та чи побачить хтось стрімких
коней
що стрімголов несуться
з минулого буття в наступну мить
що їм?
а нам не повернуться
у прожите і знову не прожить

ми граємо
не взнавши правил
крик підіймаймо до небес
а крик піднявся
глянув вниз та щез
зв’язки у горлі поетес
політиків поетів тощо
і кожний пам’ятник собі поставив
що його
безпородний пес
обмочить

день прийде новий
прошепоче
потроху худне календарнее хутро
спитає хто
чого я хочу
прозорий голосок дівочий
загуслий тенор парубочий
замріяні бажанням очі
все випадає на зеро

чий ліс стоїть чия стерня сухая
чиє то озеро замуленее дно
замизкане із двох сторін вікно
од рами і до самого до краю
до горизонту
небосхилу
за безцінь виданий квиток
що перед смертію ковток?
не чверть витка
менш слова із пліток
відлуння мрій так швидко затихає

а ти тряси повітря
поки луснеш
без крил хмаринку дожени
з собою море забери
останній шмат
трясучою долонею зімни
сплюндруй святее все
чи злее побори
все рівно все залишивши упустиш...