Квiти
і на початку є присутній кінець». ©
________________________________________Марк Манілій
КвіткИ благали про відвертість,
Самі ж не бачили її.
В пелЮстках жевріла упертість,
Мов полум'я в пекельному вогні.
ПісЕнь співали про свободу
В солодких пахощах весни.
Хоч, опустивши стебла в воду,
Кріпились міцно до землі.
Вели розмову про кохання,
Та почуття зів'яли враз:
Відчули старості дихання...
Прийшов тоді розплати час.
Вони шептіли про життя.
Коли ж красу пітьми пізнали,
Знайшли дорогу в небуття.
Хоча, дарма її шукали...
Мовчали квіти про чекання,
Піднявши стебла до небес.
Остання мить - їх покаяння.
Але Господь не мав чудес...
05/07/2004
* Автор ілюстрації - моя молодша сестричка
Свидетельство о публикации №106010100281
А ты уже в позицию стал (по фотке). Да не забыла я тебя . Просто дольше буду рецензировать. И потом, трудно каждое произведение. Ну ладно, раскисать не буду, не сахарная и не завяну , как твой цветок. Я еще пока бутон, который не распустился до конца.
Стихотворение твое красивое, но вот эти словечки «пекельное». Что ж у тебя за душа такая, что как с печи доменной прет. Ты читал «Как закалялась сталь»? Иногда нужен и холод.
Ну все рецка готова.
С уважением и теплом
Светлана
Светлана Блоха 29.03.2007 01:10 Заявить о нарушении
Аскет Несовершенный 30.03.2007 15:02 Заявить о нарушении