Віють вітри,
Плаче небо,
Поклик смерті,
Наче диво,
Чутно стогін,
Чутно крикі,
Крові ріки!
Це – кохання?
Чи це муки?
Десь з далека
Чутно звуки,
Чи це пісня?
Чи це мара?
Чи можливо це все кара?
Чи холера вже убила?
Твої мрії, твою віру,
Твою силу, і надію?
Чи туманом вкрила розум?
Чи забула ти, що вбила,
Ти сама своє спасіння?!
І тепер лише в гарячці,
Ти оте все пригадала,
Та вже пізно щось змінити,
Бо душа твоя вже мара,
Що у пекло заблукала,
До диявола попала!
У його палкі обійми,
І душі не шкодувала...
Все безглуздо! Все пропало!
І душа твоя згоріла!
Поклик смерт
© Copyright: Наталия Сытникова, 2005
Свидетельство о публикации №105122501152
Свидетельство о публикации №105122501152
Рецензии
Випадконо натратила на цей Ваш вірш. Сила силена. З текста не зрозуміло, як героїня згубила душу, але відчай, драматизм ситуації передано дуже майстерно.
Ольга Калиниченко 16.04.2007 10:01 • Заявить о нарушении
Ольга Калиниченко 16.04.2007 10:01 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.