В черевики пісок набирається,
Коли йти ґрунтовою дорогою.
А асфальт – зовсім не відчувається.
Хто придумав цю кляту тривогу!?
Хочеш, місяцю, в тобі сховаюся?
Ти ж не скриня, і навіть не ковдрою
Укриваєш дороги, лиш сяєвом,
А мені і без того холодно.
Під деревами, – ні, під тінями.
Яка користь із тіней опівночі...
Я ховаюсь, а тіло піною
Загубилось на мокрій обочині.
Як посріблені, – хмари перисті,
Візерунком що склались в просторі.
Я собі залишаю впевненість,
Що мені лиш від ночі морозно.
Вноч
© Copyright: Сюзанна Пономаренко, 2005
Свидетельство о публикации №105122201351
Свидетельство о публикации №105122201351
Рецензии