Посіріло в очах, помарніло...
Небо денне, а вже потемніло...
Піді мною земля затремтіла,
А душа в височінь полетіла.
Озирнулась – навколо безодня,
Батьківщина для мене стороння,
І не милий улюблений край...
Соловейко, хоч ти щось заграй!
Сподівання на відповідь марні,
Дні майбутні не будуть безхмарні.
Так у чому ж тоді сенс буття,
Як немає в едем вороття?
Може крок відчайдушний ступити
І свавільную долю вхопити?
Та життя дуже сильно манило
І з обіймів своїх не пустило!
Посiрiло в очах, помарнiло...
© Copyright: Ирина Зеленская, 2005
Свидетельство о публикации №105121601594
Свидетельство о публикации №105121601594
Рецензии