Ти – страта моя, ешафот, гільйотина,
Ти – лезо тонке на зап‘ясті моєму,
Безодня морська, де води по коліна,
Вогонь, що життя мого спалить поему.
Ти вирок мені постановиш про страту.
Я зла не триматиму, звісно. Пробачу.
Я – смертник, до болю закоханий в ката.
Ти – кат, що, вбиваючи, мабуть, заплаче.
10.09.02
Страта
© Copyright: Лидия Дзюпина, 2005
Свидетельство о публикации №105121000092
Свидетельство о публикации №105121000092
Рецензии