В колыбели люлечке

На просторы жирные
Чернозёмные, да не вспаханные,
Пепел снега ложится,
Как на пустырь перед папертью.
И на драпе ветры свищут,
Во все четыре стороны.
Эх, возродятся ли Святогоры,
Где и свечку то ставить не куда…
Столь земля пропитана горем…
Холлокостами тьмы века меченная,
Дебилов и воров – стаи,
Мозги волки выгрызли,
А что не смогли, то английцам продали…
А в колыбели – люлечке,
Тихо дитя качается…
Проснись моя Украина,
Прорубленная, всех мастей негодяями.
Остановила Мамая нашествия,
А после, каждого «Мамая нового»…
И жерло Полынь-Звезды
Грудью многосердечною,
Так не ужели перед престолом неба,
Перед лицом Господа, -
Лучшей доли Ты, не заслужила?
Всё жируют клыкастые,
А ты матушка постничаешь…
А в колыбели – люлечке,
Тихо дитя качается…
И на каждого второго в роду,
Иоанны и Иуды,
И на каждого третьего
Марии и Проматаи…
Одним ты окраина доли,
Другим вместилище долга…
А сколько углов холодных,
Врубленных гвоздями
На древа твоего ветвистого полках?
И если свечку поставить,
Только тем, кого помним…
Станет ночь вторым небом,
Где по земле путь млечный…
Выборотый у святого неба…
Помним… - набат, как колокол…
А я хочу, чтобы так во истину было,
Чтобы земля родила,
Чтобы Она родила…
А в колыбели – люлечке,
Тихо дитя качается…
Проснись уставшая от горя, земля моя
- Украина,
- Руссиния степного казачьего края.

 *  *  *

У КОЛИСЦІ ЛЮЛЕЧЦІ

На простори жирні
Чорноземні, та не зорані,
Попіл снігу лягає,
Як на пустир перед папертю.
І на драпі вітри свищуть,
На всі чотири сторони.
Ех, чи відродяться Святогори,
Де і свічку ставити нікуди ...
Така земля просякнута горем.
Голокостами темряви століття мічена,
Дебілів та злодіїв – зграї,
Мізки вовки вигризли,
А що не змогли, то англійцям продали...
А в колисці – люлечці,
Тихо дитя гойдається...
Прокинься моя Україна,
Прорубана, всіх мастей негідниками.
Зупинила Мамая навали,
А після кожного «Мамая нового»…
І жерло Полин-Зірки
Грудьми багатосерцевими,
Так невже перед престолом неба,
Перед лицем Господа, -
Кращої долі Ти не заслужила?
Усі жирують ікласті,
А ти матінка постачаєш…
А в колисці – люлечці,
Тихо дитя гойдається...
І на кожного другого в роді,
Іоанни та Юди,
І на кожного третього
Марії та Проматаї…
Одним ти окраїна частки,
Іншим вмістилищем боргу ...
А скільки кутів холодних,
Врубаних цвяхами
На дерева твого гіллястого полицях?
І якщо свічку поставити,
Тільки тим, кого пам'ятаємо.
Стане ніч другого неба,
Де по землі шлях чумацький…
Виборотий у святого неба…
Пам'ятаємо… — сполох, як дзвін…
А я хочу, щоб так справді було,
Щоб земля народила,
Щоб Вона народила…
А в колисці – люлечці,
Тихо дитя гойдається...
Прокинься втомлена від горя,
Земля моя — Україна,
— Руссінія степового козачого краю.