Тебе таким не уявляла,
Тебе таким не знала я.
Немов зоря з небес упала
У вічну душу віршаря...
Твоя тематика була буденна,
Слова – сірі і тьмяні рядки.
Була твоя творчість злиденна,
Тепер же все йде від душі.
Писав на нецікаві зовсім теми,
Для тебе рифма лиш важливою була.
Тепер ти ігноруєш правила і теореми,
Живеш вже за законами буття.
Твоя поезія тепер – спокуса,
Поглинута негаснучою іскрою життя.
І мудрість там твоя забута,
Вона в рядках цих ожила.
Тепер твої слова – сама чарівність,
Тепер твої слова заходять у серця.
Тепер твої слова – довершеність,
А досконалість, як відомо, не вмира...
23. 04. 2005
© Copyright: Мариолла Роганова, 2005
Свидетельство о публикации №105111201777
Свидетельство о публикации №105111201777
Рецензии