В йна кохання

Зі мною ти у війни грався,
Зі мною лише воював.
Ти сам собі не зізнавався
У тім, що вже мене кохав.
На тебе я уваги не звертала,
Моє життя - для себе я!
Я ще когось в душі чекала,
Мене за руку молодість вела.
Ти намагався ще позбутись
Із серця болю, та не вмів.
Такого пянкого дарунку
Прийняти ти не хотів.
З тобою я була страшенно гордою і злою,
Здавалося, що зорі падали від подиву у сніг.
Була твоєю відьмою, марою,
Ти все що міг поклав до моїх ніг.
Була б з тобою королева,
З тобою б я царицею була.
Душа ж лежала не до тебе,
І іншого обрала я.
Ти поглядом сумним
Мене в майбутнє проводжав.
Для себе сам ти став чужим,
За мною ти смертельно сумував.
Не раз і навіть що не два
Твої я очі помічала,
Твою присутність відчувала,
Твій розпач вгадувала я.
Усе пройшло і я змінилась,
Хоча ще ззовні все ж така.
Я помилилась, помилилась!
З тобою б я щасливою була.
Тебе зустріла нещодавно.
В твоїй руці її рука...
Ти все такий, але не марно
В очах той смуток,недарма!
Ми розійшлися, та відчули
Одне й те саме, знаю я.
Це не кохання, не кохання,-
Сама собі казала я.
Ти повернувся. Сам уже.
Мене обняв і оглянувся,
І ледь помітно посміхнувся:
„Мене ти любиш, я –тебе!”
Отак живемо, що казати?
Зі мною в війни грався ти.
І залишається мовчати,
Бо битву нашу виграв ти!..