Не помітив коли всі сади відцвіли,
жовте листя коли відлетіло...
Та помітить не міг, що на скроні впав сніг -
мої груди стис жаль наболілий.
Бачу дерево те, що стоїть, не цвіте -
його вітер холодний хитає...
Так і , мамо, моя промайнула весна,
а весни ж двічі в рік не буває...
Твої руки згадав, як тебе я благав
щоб взяла і мене пригорнула.
Ой, ти ненько моя, де ж тепер та весна?
І чому ж вона швидко майнула?
І хвилини згадав, як тебе я благав:
"Не спіши, моя нене, не треба..."
Відповіла мені: "Досягла вже зими
і в дорогу зібралась до неба."
Жаль
© Copyright: Полищук Виталий, 2005
Свидетельство о публикации №105110501428
Свидетельство о публикации №105110501428
Рецензии
