Астроном

Як радісно і як прекрасно
У небі зорі сяють рясно!
А десь печальний астроном
Їх знов рахує перед сном.

Із дня у день, із ночі в ніч
Шукає в небі дивну річ.
Шукає сяйво найяскраве,
Про диво мріє найцікаве.

В безодні мріє віднайти
Для лікування самоти
Яке-то зілля чародійне-
Тому вдивляється так пильно.

У другім краї нескінченнім -
Красу, ніким неоціненну -
Те первозданне і живе,
Що у собі так береже.

Побачив сяйво! Ось!.. Та ні...
То лиш комета в тишині.
І знов холодний блиск зірок,
Із року в рік, за кроком крок.

А може, й там нема живого?
Такого ніжного, легкого?
А може, й там вже штамп, стандарт?
І все нове зчиняє гвалт?

А може, все-таки знайду?
Я всі куточки обійду
Своїм печалним пильним оком,
Із року в рік, і крок за кроком.

Вони далекі, неживі,
Хоч і всміхаються мені.
А де ж те сяйво первозданне,
Що вже межує з нереальним?

Що видивляюсь, що шукаю?
Не уявляю й сам не знаю.
Таке...легке і таке... ніжне,
Що одним блиском серце зіжме.

І знову ранок...Простір меркне,
А на губах надія шерхне.
Ще одна ніч пройшла в пустелі
В холодній, вогкій, сірій скелі.

Буденні справи, транспорт, їжа,
Людськая маса липка, хижа.
Мольба до часу:”Ну, мершій!
Скоріше йди, як вітер вій!”

І знову ніч...І знову скеля
В холодній зоряній пустелі.
Відбили північ вже куранти,
І в небі знову діаманти.

Як радісно і як прекрасно
У небі зорі сяють рясно!
А десь печальний астроном
Їх знов рахує перед сном.

Не залишає свою мрію,
Не забува свою надію.
Шукає диво незрівнянне,
Хова самотність нездоланну.

Хтось вдовольнився сірим фальшем,
Для когось божевільність краще,
А десь печальний астроном
Всміхнувся щойно перед сном.