Перестраждай

Перестрадай же меня! Я всюду;
Зори и руды я, хлеб и вздох,
Есмь я и буду я, и добуду
Губы – как душу добудет Бог…

 М. Цветаева

Тікай хоч під землю, ховай своє серце
В безодню, у воду, в небесну блакить,
Нехай воно буде в безглузді на денці,
Нехай під подушкою в темряві спить.
Ховай в підсвідомість, в мереживо зимне,
У спогади, в камінь, в горілці топи –
Усюди зустрінеш ти погляд мій пильний,
Ми зв’язані долею, наче снопи.
Стечуся до нього із кров’ю по краплі,
З повітрям в легені твої залечу.
Хоч крізь неможливість до тебе потраплю
І що буде сили в душі закричу.
З любов’ю, з ненавистю, потім з образою
Кричатиму голосно вдень й уві сні,
Нахабно, бездушно, із болем, з відразою –
До смерті свої рахуватимеш дні.
Якщо ж моє серце знесилиться жити,
Якщо я набридну матусі-землі,
Якщо наберуться, щоб душу згубити,
Гріхи, за які “відмивають” в котлі –
Помру. Відійду і впаду перед Богом.
Побачиш мене у шматочках вогню.
Запалиш сірник за коханим порогом –
Я в ньому із болем і плачем горю.
Усюди навіки, назавжди з тобою,
Яку б ти мадонну тепер не кохав,
Не буде розлука для мене бідою,
Бо серце мені ти давно вже програв.
Коли прийде час, Бог до себе покличе,
Коли Він роздивиться купу гріхів,
Там знову моє ти побачиш обличчя,
І правду побачиш, яку не хотів.

Якщо ти оселишся в тихім Раю,
А я буду вічно у полум’ї жити,
З безсмертям страшнючим, з життям у гною
Тебе до безтями я буду любити.
 5.05.04