Моє жіноче щастя наче марево.
Неначе тут, а лиш торкнись-нема.
Лиш спалах почуттів на небі заревом,
А далі хуртовинная зима.
Як стежки, що сплелися лабіринтами.
Я серцем в них гублюсь до розпачу.
Інстинктами захвачена первинними
Що сили пориваюсь і лечу.
Засмучена, заплакана, розгублена,
Але жива.Я ще сама Любов!
Я так і зосталася нерозсудлива
І від бажання шаленію знов.
Марево
© Copyright: Наталья Наймушина, 2005
Свидетельство о публикации №105082200166
Свидетельство о публикации №105082200166
Рецензии