И тогда остановилось время... Имантс Зиедонис

* * *
Tad apstaajas laiks,
Un taa bija miilestiiba.
Jo tikai miilestiibas priekshaa tas apstaajas.
Un sekundes vareeja graabt kaa smiltis
Un sviest uz vienu vai uz otru pusi –
Tam nebija noziimes.
Un nebira ziedlapinjas.
Un neruuseeja dzelzs,
Un mees vairs nemaaceejaam skaitiit.
Un tas ir tas skaistaakais –
Ka miilestiiba neprot skaitiit.

* * *
И тогда остановилось время,
И это была любовь.
Ведь только перед любовью оно останавливается.
И секунды можнo было черпать, как песок,
И бросать в одну или в другую сторону –
Это не имело значения.
И не осыпались лепестки цветов.
И не ржавело железо,
И мы больше не умели считать.
И это так прекрасно –
Что любовь не умеет считать.

* * *
І тоді зупинився час,
І це було кохання.
Бо тільки перед коханням вiн зупиняється.
І секунди можна було черпати, як пісок,
Та кидати в один чи ж в інший бік –
Це вже не мало значення.
І не осипалися пелюстки квітів.
І не іржавіло залізо,
І ми більше не вміли рахувати.
І це є так прекрасно –
Що кохання не вміє рахувати.