У неi вiдiбрали крила

У неї відібрали крила,
а вона так любила літати...

Її серце рвалося у небо,
їй так хотілося поринути
у блакитну височінь, що кликала її,
манила своєю безкінечністю,
але у неї відібрали крила...

Хмари спускалися нижче,
аби підхопити її, як і раніше,
і понести високо-високо над землею,
наповнити її душу щастям,
подарувати їй відчуття свободи.
Але вона не могла злетіти,
у неї відібрали крила...

Вона простягала руки до сонця
і воно плуталося в її волоссі теплими промінчиками, лоскотало щічки,
промовляло лагідно:
„Ну ж бо, давай, піднімися ближче до мене,
пограйся з моїми зайчиками!”
Та вона не могла піднятися –
у неї відібрали крила...

...Вона знайшла найвищу скелю і довго дерлася вгору.
А коли опинилася на самісінькій вершині,
вдихнула повними грудьми свободу.
„Небо! Я прийшла до тебе,
зустрінь мене своєю прозорістю і безкрайністю!!!”

Вона підняла очі до сонця,
розвела руки, мов крила.
Крок...
Другий...
На якусь мить вона знову відчула щастя польоту.
Серце сповнилося радістю свободи.
Їй здалося, що за спиною знову виросли крила.

... Швидка річка прийняла її тіло в свої обійми
і криваво-червоні води швидко понесли його
у далеке синє море.
А її душа піднялася високо-високо в небо,
гралася з хмарками,
бавилася з сонячними промінчиками.

Навіщо тепер їй крила? – вона і так літає...