Неначе згорiло сонце...
Неначе могутній вітер розбився об кручі скель.
У грудях безсиле серце спинилось від сліз за тебе,
Душа заблукала наче в просторах чужих пустель...
Я квіти в букет зривала - від туги вмирали квіти.
Дощу я у хмар просила - не стало у хмар води.
Куди мені тую тугу і сльози куди подіти?
Сховатися від безодні, що тягне мене, куди?
В молитві складаю руки, звертаюся знов до Бога,
Він душу мою невтішну зігріє своїм теплом...
І знову побачу небо, побачу свою дорогу,
І мій охоронець-Янгол махне золотим крилом...
Свидетельство о публикации №105063000920
Треба інші свої вірші українською залити на стрінку, а то чого ж їм лежати у шухляді?
Все ще буде добре :)
Не сумуй :)
Марина Осенняя 29.07.2005 10:59 Заявить о нарушении
Я і не сумую, і у мене все добре. Просто іноді сонце ховається за хмарки і тоді народжуються такі речі. Але сонечко знову з'являється і все стає на свої місця.
А свої вірші дійсно залий на сторінку - в тебе добре виходить писати, тож показуй на суд читачів усе!
Дякую, що завітала.
З теплом,
Олеська 29.07.2005 14:57 Заявить о нарушении