Ти мене розбуди навесні,
Як розквітнуть сади запашні,
Як повернуться з півдня птахи,
Зронять сльози дощі на дахи…
Як розтане ріка, як зійде пізній сніг,
Як зведеться підсніжник на тонку стеблину,
Як трава лоскотлитво торкнеться до ніг,
Як забуду в минуле стежину…
Та поки я танцюю босоніж на тонкім леду,
Поки сонця у небі зимовім собі не знайду,
Поки промінь ясний не розтопить сльозу –
Ти мене не буди. Не поруш мого сну.
Бо тоді моє серце з водою розтане
І не стане мене – чуєш? – зовсім не стане…
не буди...
© Copyright: Мирослава Данканич, 2005
Свидетельство о публикации №105062300479
Свидетельство о публикации №105062300479
Рецензии