Не дано мені слів, щоб сказати тобі про кохання,
Я ніколи не вмів почуття свої в слово вдягнуть,
Я у собі носив сподівання свої і страждання...
Лиш рядочки віршів допоможуть до серця сягнуть.
Тільки руки твої, що голубили палко і ніжно,
Розуміють мої поривання до тебе ізнов...
Змовкли слів солов'ї, одцвіли почуттів наших вишні,
У осінні гаї не повернеться знову любов.
За провину яку - знаю добре, повік не забуду
Мушу пити гірку твоїх докорів тиху сльозу...
Я на своїм віку скільки житиму - не позабуду
До нестями п'янку почуттів наших ніжну грозу.
Все колись одцвіте, і осиплеться листя в тумани
Заметіль замете-запорошить сліди вдалині...
Тільки я не про те - я про нас із тобою, кохана.
Збережу те святе, що між нами було у ті дні...
О. Е. на згадку
© Copyright: Василь Бук, 2005
Свидетельство о публикации №105061001644
Свидетельство о публикации №105061001644
Рецензии