Вона
що сонце в січні
так ретельно
переховує від мене.
Ні натяку
на вірші поля,
вранці вкритого росою,
й далекого такого
від мурів стародавніх міст.
Не схожа
навіть і на тінь
тієї посмішки,
яку мені дарує
дівчина,
що проходить повз.
така ж різноманітна,
як хаос небуття,
пронизаний
частинками з нічого.
Нема її ні поруч,
ні в думках,
ні в краплях крові,
пролитої за зайвий
келих снігу.
Померла?
Чи втікла від втіх
і тих,
хто її міряв
таким чужим
і недоречним
сміхом...
Свидетельство о публикации №105052400842
Ядвига Ясенева 16.01.2007 23:17 Заявить о нарушении
А язык действительно красивый и мелодичный, на нем хочется писать о любви.
Змей 17.01.2007 11:47 Заявить о нарушении