Хіба Ти винна, м’яка та ніжна,
Що стали діти твої байдужі?
Стріла історії, мимобіжна,
Не вразить тих, хто Тебе паплюжив.
Танцює вітер в долонях поля,
Гуляє вітер в Карпатських горах.
І нам здається, що, ніби, воля,
А душу тихо вбиває ворог.
Як випивали потроху сили,
То ми спокійно на це дивились.
І вже здавалося, що спинили,
І Ти повірила, що скорились.
Аж ось Тебе залили брехнею,
Народ хотіли з багном місити...
І грім століть прокотивсь землею:
Свободу іродам не спинити!
І грізне Ти підняла обличчя,
А руки цвітом сталевим стали.
Хай гине темне середньовіччя,
Вмирають пафосні ідеали!
Засяяв сонячний колір в душах,
Моменти істини незабутні!
І хто залишиться вже байдужим,
Коли країна живе майбутнім?
І Ти воскресла з вогню і піни,
Козацька кров закипіла в жилах.
В очах – пожежа. Ламають стіни,
Що всіх синів твоїх охопили!
Отож візьмімось, брати, за руки,
І цей ланцюг вже не розірвати.
Нас не здолати пекельним мукам,
І навіть смерті не подолати!
22.12.04
Повсталiй украiнi
© Copyright: Марина Осенняя, 2005
Свидетельство о публикации №105052100132
Свидетельство о публикации №105052100132
Рецензии
Я завжди так радію, коли читаю-чую-відчуваю рідну нашу мову, наше рідне мовенятко! Та пані ще пише у стилі, дещо схожім на стусівський (обожнюю його вірші, хоча не всі).
Пригадайте такі рядки:
"Сосна росте із ночі. Роєм птиць
благословенна свінула Софія,
і галактичний Києв бронзовіє
у мерехтінні найдорожчих лиць.
Сосна пливе із ночі і росте,
як полохке вітрило всечекання.
А ти уже - по той бік, ти - за гранню,
де видиво гойдається хистке.
Там - Україна. За межею. Там.
Лівіше сонця.З горя молодого
сосна спливає ніччю, ніби щогла,
а Бог шепоче спрагло: Аз воздам!"
Я дуже ся тішу, що Ви є така, що пишите українською, що взагалі ми є.
Фавн, що танцює :)
Базальтовый Фавн 01.06.2005 22:23 • Заявить о нарушении
Пригадайте такі рядки:
"Сосна росте із ночі. Роєм птиць
благословенна свінула Софія,
і галактичний Києв бронзовіє
у мерехтінні найдорожчих лиць.
Сосна пливе із ночі і росте,
як полохке вітрило всечекання.
А ти уже - по той бік, ти - за гранню,
де видиво гойдається хистке.
Там - Україна. За межею. Там.
Лівіше сонця.З горя молодого
сосна спливає ніччю, ніби щогла,
а Бог шепоче спрагло: Аз воздам!"
Я дуже ся тішу, що Ви є така, що пишите українською, що взагалі ми є.
Фавн, що танцює :)
Базальтовый Фавн 01.06.2005 22:23 • Заявить о нарушении
Цей вірш написано під час "помаранчевої" революції, в якій, до речі, зараз дуже розчарувалась... Проте, врешті-решт, люди, що стояли на Майдані не винні, що їх в черговий раз обдурили, вони боролися за правду, тому вірш присвячено саме їм, а не теперішній [censored] владі...
Стуса теж люблю, до речі, нещодавно спілкувалася з його сином. Один вірш мене взагалі пройняв наскрізь, не впевнена, що пам'ятаю точно, а проте:
Присмеркові сутінки опали,
Сонну землю й душу обплели.
Самоти згорьовані хорали
Знов мені дорогу замели.
І куди не йду, куди не прагну -
Смерк сосновий меркне угорі.
Виглядаю долю довгожданну,
А не діжду - вибуду із гри.
Аж і гра: літають головешки,
Зуби клацають підідіотський сміх.
Регочу на кутні - буде легше
(А як буде важче - то не гріх).
Що тебе клести, моя недоле?
Не клену. Не кляв. Не проклену.
Хай життя одне - стернисте поле,
Але перейти - не помину.
Дотягну до краю. Хай руками,
Хай на ліктях, поповзом – дарма,
Душу хай обшмугляю об камінь –
Все одно милішої нема
За оцю утрачену й ледачу,
За байдужу, осоружну, за
Землю цю, якою тільки й значу
І якою барвиться сльоза.
Марина Осенняя 01.06.2005 23:41 Заявить о нарушении
Стуса теж люблю, до речі, нещодавно спілкувалася з його сином. Один вірш мене взагалі пройняв наскрізь, не впевнена, що пам'ятаю точно, а проте:
Присмеркові сутінки опали,
Сонну землю й душу обплели.
Самоти згорьовані хорали
Знов мені дорогу замели.
І куди не йду, куди не прагну -
Смерк сосновий меркне угорі.
Виглядаю долю довгожданну,
А не діжду - вибуду із гри.
Аж і гра: літають головешки,
Зуби клацають підідіотський сміх.
Регочу на кутні - буде легше
(А як буде важче - то не гріх).
Що тебе клести, моя недоле?
Не клену. Не кляв. Не проклену.
Хай життя одне - стернисте поле,
Але перейти - не помину.
Дотягну до краю. Хай руками,
Хай на ліктях, поповзом – дарма,
Душу хай обшмугляю об камінь –
Все одно милішої нема
За оцю утрачену й ледачу,
За байдужу, осоружну, за
Землю цю, якою тільки й значу
І якою барвиться сльоза.
Марина Осенняя 01.06.2005 23:41 Заявить о нарушении