До духiв

За обрієм синьо-прозорим,
Де небо єднається з морем,
Там душі тінями блукають.

За хмар оксамитових грати
Їх кинуто кари чекати.
Даремно від долі тікають.

І туга лунає лісами –
Нелюдськими їх голосами
Нас кличуть до Спокою духи.

І моторошно прислухатись
І серед тіней роздивлятись
Їх дивні небачені рухи.

Ти йдеш, опустивши долоні
До тих, хто навічно в полоні.
Тобі вже залишилось мало.

Ми схожі з тобою і різні,
Та ще, сподіваюсь, не пізно –
Я майже тебе наздогнала.

Звичайно, життя – це найкраще,
Та жити без тебе – нізащо!
Я ліпше піду за тобою –

Однаково не за горами...
За нами зачиниться брама,
І я вже не буду чужою.

І знов загудуть верболози,
Пущу я щасливіі сльози,
Любові нарешті пізнавши.

У світі є гірше, ніж вмерти.
Я буду любити відверто.
Тебе мені вистачить завше.
               
                2004 р.


Рецензии