Від тебе…
Словами своїми ти все розкидала
Кохання моє по забутих кутках.
Не знаю, може, колись ти кохала?
Цього я не бачу у твоїх листах.
І серце моє все без тебе стихало,
Надія ця марно блукала в думках,
Колись воно в грудях, мов дзвін калатало.
Та вмерла й надія – я вільний мов птах.
Від мене…
Стежками ходила – дороги шукала,
Таку, щоб до тебе мене привела.
«Не стихни» - я серце своє все благала,
Воно ж пам’ятало, якою була.
Чекала прощення, чекала рятунку,
Та сонце не сліпить закритих очей.
Я бачила, як мої візерунки
Потьмарила нитка чорних ночей.
Я не помічала, що колом кружляла
У лабіринтах сумної душі,
Чому ж я із тисяч доріг відібрала,
Лиш ту, якою не можна пройти?
Не знаю, до тебе ж дороги шукала,
Блукала у темряві, в болючій пітьмі.
Лабіринт – це на вдачу, я це бач знала,
Та вдачі своєї не можу знайти.
Вiд тебе
© Copyright: Ольга Бондарь, 2005
Свидетельство о публикации №105041100415
Свидетельство о публикации №105041100415
Рецензии