Розталь

Острахнулась брунатна осика хлющів зіниць м’язистих
 натертих до серця сутінків
довіку сумної моєї Атлантики.
Прикипіла до мармурових млив-жайворонків
уламками
на покрові,
до крові
степових яблук масних.
Жевріє.
30.12.2004
Бруньки кришталеві завіями-віями загартованими лоскоче,
 дзиґарів розбуялих щебет,
готичним тижнем крокуючи.
Ніччю спокутує планиди солодкої молебень,
прямцюючи
від
віт
до стиглих врочень.       
Розгубилася.
31.12.2004
Норди-паростки стрічі променя до ніжок ховає сполохана,   
 каблучками сукні деревної
від «все добре» крону ронить.
 Смарагдові гоїть-виціловує сокири тьмяної
прокльони,
стогін
стегон –
легенями вологими.
Весніє…
8.01.2005
Відчай у кутку току засурмив верзунів-нориць сповідь
простиглими в гуготах імені
штихів мис мідяних скронями.
Болем сяйним осяг пір’я каліцтво стримане
гронами
фрегата,
краяти
займається-струмить.
Зрадник?
17.01.2005
Затремтів мертвий морок Гольфстрімів коханця-серденька
веселицею життя фортелів
метелика крапель світанкових.
Подих серпня кольчужного моргавки-фортеці
серпанками
спочив
у півночі
березілів бурундука.
Залюбився!!!      
19.01.2005