Руки, мов сталь, міцні та тверді,
Набряклою жилою вкриті -
Вони гартувались в тяжкому труді.
Як мені їх не любити?!
Я їх люблю, люблю і чоло,
Борознами досвіду вкрите,
Було завжди відкритим воно!
Як же його не любити?!
Ніжки, ой, ніженьки, любі такі,
Скільки разів залишали
Слід біля сліду моєї стопи –
В дорогу мене проводжали!
Ось вже і виросла – своя сім’я,
Пам’ять назавжди лишиться
Про батька любов, його добрі діла!
Як же йому не вклониться?!
Про батька
© Copyright: Елена Перекалин, 2005
Свидетельство о публикации №105032201144
Свидетельство о публикации №105032201144
Рецензии