И на родном немного...

Роман Волошко
Сріблястими сльозами вмивалася Надія,
Приреченості сукню Кохання одягло,
Пил з крил обтрушувала тихо Мрія...
Та вовком серце затягло...
...а як колись було... було...
Як зорі блиском звеселяли душу!
Як посміхалось сонце у височині!!
...За щастя мить – годиною плачУ платити мушу...
Солоні краплі шепотять: -Так...
- Ні...
- Так...
- Ні...
мені.


© Copyright: Роман Волошко, 2005
Свидетельство о публикации №105030800490
Список читателей / Версия для печати / Разместить анонс / Заявить о нарушении
Другие произведения автора Роман Волошко
Рецензии
Написать рецензию
Ромашко, чому було??
воно ж і є тепер, ось-ось, озирнись навркуги!
Небо знову посміхається ласкаво, не презирливо. Чи не так?

Майская Александра   21.03.2005 11:29   •   Заявить о нарушении
+ добавить замечания
воно нiкуди не пропало,
але колись ось так шкребло...

Роман Волошко   24.04.2005 04:38   Заявить о нарушении
+ добавить замечания
Написать рецензию     Написать личное сообщение     Другие произведения автора Роман Волошко