Продовження теми у

Собi

Не треба з „не” ніколи починати і казати.
Або ж так просто і знічев'я собі вимагати.
Не вмію просити кохання, уваги й опіки.
Не можу бути з кимось задля лише втіхи.
Заради тебе здатна все тримати безкінечно довго.
Заради тебе хочу світ перевернути і оббити всі пороги.
Тобі, кохано, можу втерти чисті й гіркії сльози,
Тобі, дівчино, напущу тепло крізь лютії морози.
Ці два рядки - нервові риси без листа відправки,
Та хочу в інший спосіб я звернутися до своєї мавки:


У течії буденного життя ти знаєш, що сердито
Я тобі можу відказати й взагалі годинами не розмовляти.
Хвилини терпким й липким павутинням вкрито
Непросто вірити їм – диким наче звірам, раду дати.

Даремно думаєш, що ми – дві різні й дві окремі.
Даремно часом чуєш інший голос усередині себе.
Ти марно витрачаєш цінний час на балачки буремні.
Ти й я – надійні друзі й подруги, йдемо від тебе і до тебе.

Десь, мабуть, є теперішнє, минуле і майбутнє.
Зустрінуться вони без нас уже, хоча я вірю,
Що все-таки, проміння приведе їх до того, що зветься „кутнє”
„Те”. До точки відліку, до часу вироку, до мрії.

Холодний жар, вогненний лід і променисте небо...
Хотілося би паростю смарагдових й вісьмох сердець
Наскрізь пройти і пронизати те, що є у себе,
Не до кінця чекати, а шлях відмічений здолати навпростець...












Нiкому- 2
Запаморочено дивлюся у нібито пусте зітхання.
Утомлено вслухаюсь у начебто своє зізнання.
Мені так тепло!
Мені було неважко сповідь тую розпочати.
Чи дещо з себе удавати.

У лілії загинули й відродилися тодішні забаганки.
Трояндових пелюсток у росі рожево зникли обіцянки.
Дві-три коханки.
На вранішньому сонці сохнуть непролиті дощові тенета.
Й снігові замети.

Мені, як тоді, стиха віриться, що прийде місяць золотавий –
Нехай він буде в мене не сріблястий, а по-теплому жовтавий.
І радісний, і жвавий.
Він пломенітиме і здичавіло пристрастю лоскоче.
Я того палко хочу!

Мій перший досвід у коханій і земній країні –
Початок пісні, знаної з дитинства, милої у сині
Днині
Лунає і пірнає в океан ганебних і цнотливих тих,
Хто колись у кохання переміг.

Немає й не було отих численних буцімто баталій,
Які нівроку стали прикрою підставою для римських сатурналій.
Дедалі...
Не буде й не існує більш нікчемної причини,
Як невблаганно бити в серце власної і рідної дружини.

Все те, що ми усі звемо дорожчим від грошей і влади,
Те мусить нам служити понад кращії принади.
Попри усі засади.
Здорове і гаряче серце, все битиметься швидше знов і знов,
Щоб зупинити ту хворобу від життя, що нарекли до нас розумнії „”любов”.