FM - Мания рассказ в стихах и прозе

Вранішні децибели якогось там еф-ем більше не давали спокійно і розсудливо споглядати це дивовижно дебільне та мерехтливо легковажне життя, тому маленька дівчинка вирішила визирнути зі свого не дуже й таки маленького ліжечка й... схопити екстра чорну шоколадку „Спокуса.”. „Як же смачно, гірко та солодко!” – подумалося дівчатку, яке вже мало двадцять з чимось. „Якби ж услід за цією плиткою (!) можна було би зжерти ще принаймні таких зо п’ять, потім одну анти-калорійну пігулочку, виповзти з цього, до дідька його, ліжка, зазирнути у дзеркало та милуватися своєю „осиной” талією!”- замріяно промимрило дівча та мовчки вистромило одну ніжку, потім іншу... і...ще одну... „Та що ж це таке?” – мляво і стомлено (!) сяйнула їй думка. „Може, це мені здається? Може, я вчора перевчилася, перепила, чи пере.... Отакої!” – гмикнула  вона. Справа у тім, що Аллочка, назвемо її так, з недавніх часів аж зовсім заплуталася, як їй здавалося, житті та….


  Стерва  

«Нет»  - слово для Не¸,
«Да» - слово для Него.
«Возможно» - ничего,
А «может» быть и вс¸.

Надеждой сыт не будешь,
Любовью не прокормишь.
Сегодня вс¸ забудешь,
А завтра и не вспомнишь.

Покорными шагами
И властными глазами
Свергаешь коготками
И топчешь каблуками

Ты знаешь свою  силу.
Ты ч¸тко видишь грани.
Ты чопорно, красиво
Да¸шь понять «мы сами».

Теперь тебе нет равных,
Теперь тебя боятся.
Ты – лидер и ты главная;
Ты – деньги и богатства.

Ты дорого продашься,
Ты цену себе знаешь.
Так просто не отдашься,
И просто отпускаешь.

Ты – Стерва, совершенство.
Уверенная дива.
Ты  - сладкий грех, блаженство,
Ты  маняще красива.

Пьянишь, влечешь и травишь.
Пленяешь, зазываешь.
Ты губишь, растлеваешь,
Бессовестно бросаешь.

В ч¸м твой секрет, камелия?
Как можешь жить так вольно?
Не явь ли ты дева,  не во сне ли я?
Ты – прекрасна, стройна и так знойна!

 

 
„Дивно, - подумалося їй, бо дівчина ніколи й слів таких не чула, бо мати завжди вчила, що з хлопцями треба бути покірною та стриманою, а в останній книжці, що її купила Аллуся у крамничці на розі назва дуже чудернацька та якась чужа була написана : Why men love bitches. Колега по роботі щось досить активно „пригощала” дівчисько своїми „досвідами”, але Аллі то все було не до серця – вона якось інстинктивно прислухалася до внутрішнього голосу, який, однак, останнім часом говорив чи, скоріше, пищав. Скрипів, сипів та просто вив: „Зачекай, не поспішай, дочекайся Свого, не розмінюйся!”; а подружка пустотливо агітувала не забувати отримувати солодощі „життя”, коли є нагода та „кандидат(и)”. Маленька все-таки іноді брала гріх на душу, але опісля та-а-ак млосно і порожньо ставало на свіжій та не зіпсованій душі, що щоразу „квітуся” зарікалася знову колись кидатися до того багатообіцяючого виру пристрастей та повної відсутності кохання через синтезований чи, радше, рафіновано-прикритий лестощами та пустощами секс. „Грр-р-р!, - згадала свою улюблену Бріджит Джонс дівчина й потерла змоклі долоні, - „як же бридко та осоружно від тих егоїстів!”


Нервы 

Слёзно. Грозно. В миг стервозно,
Классно. Но небезопасно.
Мигом. Криком. Диким рыком.
Вечно. Встречно. Скоротечно

Таю, знаю, затмеваю.
Верю, тлею и лелею.
Плачу. В то же время что-то значу.
Буду, всюду не забуду

Нежность. Вещность. Свою грешность.
Скупость. Глупость. Твою тупость.
Радость. Сладость. Просто гадость.
Скромность. Томность. Нашу гордость.

               


Отпраздную свободу кротко,
И нареку прекрасной терпкой ноткой.
Я карту сердца своего рисую,
                Черчу, малюю…

Закончится в чернилах ночь,
Взорвётся в буйстве красок день,
Отброшу лень, отклею скотч…
                Морочь меня, морочь…

Добейся рано, вернувшись поздно,
Зажги лишь для меня на небе звёзды.
Пусти меня на волю, кричу нервозно…
                Сама несносность…

Забудь, что было внешне,
Оставь себе на память тайну.
Раскрась обыденность как прежде,
                Создай реальность…

 
   
               
               
Дівчуні стало цікаво. Глипнувши з вікна, вона побачила натовп. Спочатку було страшно, а потім, Аллуся ковтнула трохи повітря, порахувала до десяти і... зробила крок „ у люди”. Не говоривши про різні кольори, скажемо  тільки, що такого фрагменту зі свого власного поточного життя вона не забуде ніколи – безліч людей, скандуючи не будемо казати що (всі знають, хто живе на разі), абсолютно позитивно налаштованих, співають пісень та розмахують хто чим може... Аллуні закортіло теж поскандувати. Вона схопила ліпшу подружку, посьорбавши вчорашнього супчику, попрямувала на головну вулицю міста, попередньо роздрукувавши новини про країну головних світових Інтернет-видань. Що ще казати? Увімкніть телевізора і подивіться туди...


 
„Як мені хочеться, щоб усе стало, ні не як було, бо, як було, несила витримувати”, казали їй люди на плацу та у маршрутках. „Хочеться просто, щоб діточок позабирали з вулиць, нагодували нещасних підлітків та брудних замурзаних робітяг, одягли дівчат у „нормальний” теплий „немодний”, але зігріваючий одяг, давши їм змогу народити у майбутньому, студентів на пари (бо викладачі ходять, а їх нема, і тому канікул може теж не бути, і що тоді?), а професорів на катедри...


„потім стало простіше дивитися на речі. Потім просто стало спритно викристалізовуватися просте людське бажання бачити усміхнені добрі обличчя, відчувати зворотню відповідь в очах пересічних громадян. Потім вона самотужки приєдналася до дивного та жвавого виру розпатланого волосся, спітнілих долонь, розщеплених тіл та обірваних фраз...”


вне ангела
Затоптав белый страх, разорвать.
Отпереть незакрытую дверь.
Просто жить, просто подло дышать.
Лишь теперь.

Отстегнув вмиг ремень, подыскать.
Разминувшись всего лишь на миг.
Знаешь, ангел мой, незачем мять
И топтать сотни лиг.

Белый цвет – словно белая кость,
Терпкий холод – как ватная злость.
Костный страх, как бы ни было нам
Страшно, будем идти по следам.

                                         


  Во мне медленно ждут, расцветая
  сотни розы бутонов, стремясь пронизать.
  сонный ангел я, мелочь лишь вот разменяю.

  Закурить? Да что там будет снова опять?
  Курс валют? Сбор парламентский? Ментский?
  Будут каркать, харкaть или мять.

  Денег! нет как и нет слова «Дай».
  Неба колер коньячный и дождик.
  Подмочил бы мне славу. Пускай.

  Пол Маккартни – чудесный певец.
  Джон Траволта танцует неплохо.
  Уматурман  своя, наконец.
   
  Терпко греет мне под языком
  Что-то вечное, мягкое. Что? Новый Год.
  Я посплю часик, праздник потом.  А пока -
  Веселись, мой народ!

       

Пройшов певний час. Ніхто не знає, як їй було – зимно, весняно, літньо. Але вже по-осінньому, вона так собі пообіцяла – вона більше не допустить, НІКОЛИ! Хай там що, а полювати за своєю душею, вона, квіточка, хвантік, просто не дозволить. От і все. А потім було безліч думок з різних приводів, безліч македонських та наполеонівських планів. Куди що поділося? Залишилася вона у чистому вигляді. Ні не на самоті. Ні-ні, що ви. Вона, якраз навпаки – була оточена  як конфетті – звідусіль падаючих кавалерів. Зірочки в очах. От що.

      
      С
В солнца свет вечерний
Растворяется моя мечта.
Дерзкий ветер и веер пенный.
Дышит мною слово «Да».

Детский смех певучий,
Самый радостный и лучший.
Открываю сердцем путь свой новый.
Все без остановок.

Я пою для звезд на небе.
Я парю всем телом и душой.
Я люблю, плыву, я в неге.
Я – пространство и покой.

Я – в тебе, а ты – во мне.
Ты – голос Божий.
Ты-  мой мир, в толпе и тишине.
Ангел ты и человек, быть может.


ты просто верь – песчинке, ветру.
И, растворившись в море светлом,
Отдайся пепельным губам.    

Печальней в мире нет, наверно,
И радостней тебя и гневней.
Дыши мне, дева, в ритм словам.

Твори нервозно, создай планету,
Наполни небом, морем, светом.
Я подожду тебя. Дождусь.

Амурным стрелам скорость звука
Подвластна,  ты войдешь без стука,
И в этот раз к тебе вернусь.

Не эхом – рыком, стоном диким
Взорвусь я в твоем лоне дико.
И вновь в молитву унесусь. 

Може, і не треба іноді ніяких слів. Я вже майже зовсім відучилася розмовляти, думалося Алусьці. Думати, мовчки собі так файно, класно и не „напрягає”. Не треба дзвонити першій, не треба взагалі дзвонити. Самі знайдуть, коли знадоблюся, гадалося. Не треба випитувати, як справи, як бізнес, які плани на вихідні, які взагалі думки чигають ... так у голові. Не треба освідчуватися на сього клятого свята...як його...ага Валентина. А шо казать, як нема чого казать? Кого кохаю? Себе! Сяє перша думка. Отож, собі? Та скільки завгодно, хоч и триста разів. Навіть зараз  - як я те....себе люблю – кохану, премилу, прелюбу, пре... скільки ж пре...але це правда. Себе треба любити, подумала Алочка, намазуючи сгущенку на хліб.



Продайте свої очі,
Жбурніть у склянку погляд,
І роздягніть обличчя.

Повикидайте сором,
Відкиньте геть чарівність,
І розкришіть все долом.

Змеліть останню совість,
Здеріть з поверхні небо,
Пустіть по вітру себе.

Забийте до нестями
Бажання бути разом.
І придушіть повстання.
Свое  КОХАННЯ!!!




That’s déjà vu

That’s not a tragedy – formality.
That’s not the best frivolity for tears.
That’s NOT the simplest dissonance.
That’s been already lasting for some years.


That’s not a male’s desire – kitsch.
That’s not a trifle, nor is it for kids.
That’s not a life experience or sex.
That’s my goddamn ex.


That’s pretty tough to comprehend at first.
That’s formidable, audible for ears to hear.
That’s really new and really through. That’s… YOU!
OR… HOW SHOULD I PUT IT? … DÉJÀ VU!


...а потім було щось взагалі незрозуміле. Навіть не те, щоб незрозуміле. Навпаки – цілком зрозуміле – дике, ніжне та байдуже зняття напруги у... повнішому забутті, у байдужості, у загрубілості, у зачерствілості, у... хтозна ще чому. Не хотілося приєднувати свої неіснуючі почуття не-кохання, не-прив'язаності, не-потягу, не... ох, і знову ж ці три крапки, трикоми, три... може, не треба?



True

Sometimes it can be really fascinating – true.
Sometimes you need to hate it, need to kill it.
But never do you need to keep the flame away for you
That’s due.

I guess, I really have to stay a little longer. True.
I guess, this was a bit too fast to hurt my own time.
But never do I feel like saying “sorry”, “I love you”.
That would be cruel.

Can I repeat this twice, three times or more? Could u?
Shall I process, profess, obsess? Oh yes…
Am I to burry, carry, marrrrrry? True???
No, that`s not you.

For things to stay the way they used to be…They do?..
For salty water to eat out sugar out of the blood (!?!)
No, thank you baby, that`s enough, no cool.
You act so fool.

To put it mildly – never loved you. That is true.
To sex your style, to screw the muscles, to… corrode `t.
Hey, drop it soldier. We have always been there through.
True(?) (.) (!)   (choose between the three)


????????????????????????????????????????????????????



Деловая колбаса

Голимый самосвал сорвался с тротуара на обочину.
А я стою на пятачке и вижу всё воочию.
Терпимо говорю «Трепло», и заворачиваю фейс.
Мабилу вырубаю, удаляя СМС-ки, всё  швыряю в кейс.

Куда я прусь? Да в центр, полкило батончика купить
Да молочка, да пива, нет, не пью его. А может, надо пить?
Кошак перебежал на красный, я ловлю его.
Несу с собой, ну, может, по дороге дам чего.

Я не допру никак, ну кто же мне звонил вчера,
Когда я чертов снег месила под ногой. Дыра.
Дыра в заборе, в голове, везде.
Поди узнай - ноль пятьдесят, два, три, пять, семь… «Ты где?»

Извечный горестный вопрос звонящих всем подряд.
«Да здесь я, здесь.» Сейчас – как пару лет назад.
Но только не пойму никак, зачем же лезешь ты,
Туда, где для тебя не вырастят мосты.

Дешевый слой протянутых сияющих клише
Колбасит душу мне, свободна я уже.
Мне в кайф – идти куда хочу, терпеть кого хочу.
И даже  «строить»,все, короче, я молчу.

Я все мечтать не разучилась о любви.
Выслушивать и понимать, поддакивая визави.
Но вновь топтаться на граблях, лопатах я не стану.
Как шмотки, жизнь, цветы любить не перестану. 



Деловая колбаса – 2 (не для лохов)

Я как бы не гоню пургу – я дело в том, что просто… сплю.
Армагеддон, салон, лоховский Рубикон – я всё это люблю.
Я только париться опять же не хочу
Над тем, что прямо даю знать, о чем я не смолчу.

Теперь такие времена – что надо чётко говорить и даже знать,
Что в темя целовать тебя уже не будут, как и узнавать.
Где? На улице, «в концерте», в сауне, в постели.
А высунешься, скажут «все проехали», иль пролетели.

Я изначально как бы типа верю в каждый чих.
В слова, прикосновенья, секс.… Эге, нет, снова псих
Какой-то чисто жирно мне даёт понять,
Что я, короче, ничего и надо меня «поиметь». Ни дать, ни взять (ТУТ МОЖНО МАТОМ, НО НЕОБЯЗАТЕЛЬНО)

 
Отсидка ничего мне дает – придется вновь выглядывать и жить.
Отточенной методикой брать молча «на крючок», косить
Под Мэрилин Монро, Джейн Фонду, на худой конец А.Б.
И вспоминать, как дамы разговаривали с КГБ.

Не хочешь вот теперь жениться? Жить со мной?
А я и не хотела, думай ты, что хошь. Ты никогда ведь не был мой.
А я  - твоя. Вопросов не должно и быть -  ответов нет.
Не «на тебе сошёлся клином белый свет».

И не сойдется. Я сойдусь сама. Я всё решу сама.
Ты знаешь больше чем «тюрьма» и пресловутая «сума».
Мы всё прекрасно знаем, но когда доходит до любви –
Мы паникуем, рушим, душим гордость, и влюбляемся, увы…    Увы?


 


Хтось же мусить `про це говорити, подумала дівчина, - тепер багато хто сподівається, що якщо удавати, ніби ти нічого не бачиш, ніби нічого не відбувається, просто затягують петлю на шиї своєї поваги, як самоповаги, так і поваги з боку коханих. Тепер вона це дуже яскраво уявила: кокетування, ніжний солодкавий шепіт, компліменти , розбавлені дешевим сексуальним потягом. Ні, потяг – це нормально, але опісля має ж залишатися якесь порозуміння, цікавість спілкування, взаємні стосунки... не просто поїсти десь, сходити кудись, і... так, і... але ж потім... потім має бути, стривайте, хто сказав, що має? Може, мусить? А, може, зобов'язане? Тьху, тхне правовою основою, ні стосунки не на цьому етапи повинні підкріплюватися правовою основою. Не тепер... коли так боляче і прикро. А, може, і не прикро зовсім. Може, я щаслива від того, що тепер так легко і вільно.



І наостанку...

Нікому

Заквітчаною ніжністю кохаюся з зимою.
У візерунках соромом прикриюся свавільно.
Мені так зимно!
Так хочеться рожевого й пестливого пручання.
А не кохання.

Попри докірливі пучки тривожно озираюсь
У чемному й рудому ластовинні
Собі всміхаюсь.
Я тепло вмію зігрівати й терпко обдавати
Як у дитинстві мати.

Стривай-но, дай мені розпастись
На сотні тисяч зірочок в блакить.
На вічну мить.
Коли б то гіркий біль й солодкий біль був
Мій стогін чув.

У мертвім сні живуть чиїсь таємні рухи.
У цьому новому житті вмираюсь наші мрії.
Повії -.
Прямують душі річкою зомлілі
Тіла сухі й вологі. Білі.

На веснах райдужних  засвітиться промінням,
Червневим листям змиготить тоді осіннім
Моя надія.
А я зостанусь тихо й незалежно споглядати,
Як буцімто ти кличеш мене, ніби мати...