Менi шiстнадцятий минало...

Мені шістнадцятий минало,
Сиджу на парі за столом,
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені було все влом?
Мені так любо, любо стало,
Неначе вдома – я ще сплю.
Записки навкруги кружляли,
А я замріяна пишу
В конспекті строки про любов,
І сторінки ті вириваю...
Малюю я сусіда знов.
Дивлюсь в портрет –
Ой схожі як!
Та прямо дві краплі води,
От тільки знову викладач
Забрав у мене всі труди.
Неначе сонце заховалось,
Думки помарніли.
„Ну” – думаю, - „все попалась”, -
Аж трохи зблідніла.
А викладач усміхнувся,
На сусіда глянув.
Добре  конспект роздивлявся -
Спереду і ззаду.
А конспект той, Боже, Боже –
Із трьома листками.
А по центру дуже схоже,
З руками й ногами
На сусіда, що десь збоку
Кидавсь записками.
Викладач окинув оком
Мій конспект тоненький.
Чую дзвоник – припіднялась,
Стала трохи боком...
Зошит мій поклав в шухлядку,
Похвалив – „Здоровий!
Залишу собі на згадку,
Купиш собі новий”
Стало легше, одвернуло
Лихо непомітно,
Лиш тоді я вже збагнула,
Що стандарту згідно
Зошит має завжди бути
З усіма листками,
То тоді мої малюнки
Там би й не шукали.
Дев'яносто шість листочків
Хто ж буде листати,
Й я, де схочу тепер
Буду усіх малювати.