Подумай трохи

Подумай трохи, може хтось
Життя любити? Так? Аж ось
Скажу таке тепер тобі:
За що любити його? Ні?
А як він може не любити,
Це найдорожче? Навіть діти,
Що малі, не знають горя і біди,
Не знають радості, любові,
Які ще не пускали крові,
Які радіють і сумують
Ще поки щиро, не плюндрують
Свою країну і свій дім,
І роблять те, що любо їм,
І знають біле, темне й сіре,
Які не знають, що їм миле,
Вони кохають це життя,
Бо мати їм його дала,
Бо є в них (батько, брат, сестра...),
Бо в них ненависті нема,
Якої повно в нас із вами.
З нас ллється злоба через верх,
В нас світ життя давно померк.
Про що ми мрієм? Ні про що!
Ми хочем мати лиш одно:
Побільше щастя – то для себе,
Побільше горя – то комусь!
У цьому є один лиш плюс:
Хоч щось ми хочем!
Хоч це, на радість Богу й нам, не злочин!
А ось тепер подумай знов:
Навіщо тобі та любов,
Навіщо радість, щастя, сміх?
Щоб познущатися хтось міг
З твого святішого, чи нащо?

  *    *   *
Тепер скажу тобі, ледащо,
Для чого горе, сміх, любов,
Для чого ти радієш знов,
Для чого суму піддаєшся,
Для чого річкою ти ллєшся,
Для чого листям шелестиш,
Для чого неспокійно спиш,
Навіщо вранці ти проснувся,
Навіщо сонцю посміхнувся,
Для чого знов і знов зрадів...
Для того, щоб була любов
В твоєму серці.
Щоб в душі знов заспівали пісні ті,
Які тобі співала мати;
Щоб міг ти людям щастя дати,
Щоб міг опорой комусь стати,
Для когось бути щоб взірцем,
Рости щоб духом з кожним днем!

*   *   *
Отож, якщо живеш для себе,
Не буде радості у тебе,
Ти будеш злий на всіх за все,
Всі нервуватимуть тебе,
Бо мають більше або те ж,
Бо можуть краще. Добре, все ж
Не забереш в свої кармани!
Ти краще повикидуй плани
Обману, зради, авантюр.
Життя ти так своє скеруй,
Щоб жити з радістю для когось,
Сміятись щоб заради чогось,
Того, що світле, не корисне,
Не того, що на душу тисне,
А що підтримує її.

*   *   *
Отак скажу тепер тобі –
Кохай життя, себе люби
Заради щирого, святого,
Що ходить серед нас під Богом!
Люби усе, люби її –
Свою надію у житті!