Образа

Ти знаєш, що таке образа,
Та найбруднішая зараза?
Це, друже мій, біда велика,
Вона іде на крок від лиха.
Вона сама не розпадеться,
А лиш ненависті доб’ється.
Вона не піде просто так,
Вона жадає душу в прах,
У попіл роздробити,
А твоє серце – камнем вкрити.
*   *   *
Вона нікому непотрібна,
Та ось яка тут штука дивна:
Вона приходить до усіх,
І через сльози, й через сміх,
І через радість та розлуку…
Вона несе велику муку,
Із нею в серці важко жити:
Ти хочеш сам себе згноїти,
У сірі стіни заточити
І вікна гратами закрити.
Ти не побачиш сонця, неба,
Забудеш, нащо жити треба;
Не будеш дихати повітрям,
Дивитись будеш на всіх хитро;
Ти не побачиш листя й квіту,
Лише отруту будеш пити.
Лиш дим з пожарища душі
Вдихати будеш… Стоп! Кричи,
Якнайсильніше, що є сили,
І добивайся, щоб відкрили
Камінні двері до життя
 І вікна, що до співчуття
Твій голос можуть донести, -
І кинь нести свої хрести.
Не будь Христом –
Ти лиш людина,
Що втримати себе не вміла.
Та пам’ятай, ти є Людина,
Що справедливості хотіла.
Тобі ж так хочеться життя,
Такого чистого, святого,
Щоб дякувати потім Богу
За те, що дав його тобі.
Нічого не тримай в собі,
А щось хорошеє зроби,
Допоможи чи дай пораду
І усмішку візьми внаграду,
Злови чарівний блиск очей
Й не спи із щастя сто ночей.
Помрій про світ, -
Скажи всьому йому: «Привіт!»
Поглянь навколо на людей,
Побач надію, що коней
Загнала вже, до тебе мчавши.
Поміть ЇЇ, всміхнись, сказавши
Щось миле, добре, а ще краще –
За руку Рідную візьми
І у життя з собой веди…