Омар Хайям. Рубаи. Укр. переспiви

 Омар Хайям


 Рубаї


 Переспіви Володимира Ящука

 ***
 Весь вічний рух у Всесвіті – це ми.
 В очах пізнання є зіниця – ми.
 Неначе перстень, цей яскравий світ,
 Найбільш коштовний в ньому камінь – ми.
 ***
 Тримає землю Бик споконвіків,
 А угорі Тілець всевладно сів.
 Поглянь очима розуму – й побач:
 Між цих биків пасеться гурт ослів.
 ***
 На долю – мачуху лиху – не нарікай,
 А краще в келиху вина втопи відчай,
 Хай виноградна сила нас втішає
 Й напій струмує, як весни ручай.
 ***
 Усе минеться – і чудес не жди,
 Наш дух полишить тіло назавжди,
 А прах із глиною згодиться гончарю –
 Й наллють у глечики нові меди.
 ***
 Багато друзів гуртувать не смій,
 Їх лестощі – отруйливий напій.
 Отож тепер, їй-право, начувайся:
 Комусь довірився – а він же ворог твій.
 ***
 З усіх, хто вирушив в останню путь,
 Нікого не вдалося повернуть.
 Отож в старому караван-сараї
 Чогось-бо на прощання не забудь.
 ***
 Краще будь ти злидар, зголоднілий крадій,
 Ніж лакуза із блазнем навперебій.
 Краще гризти маслак, ніж впиватись вином
 За столом, де панує владар-багатій.
 ***
 Життя минуло – гріш йому ціна,
 Знікчемнів подих – і самотина
 Питає за відступництво й гріхи,
 За все ганебне: „В тім твоя вина?”
 ***
 То доля пестить – я немов емір,
 То нидію, обшарпаний, як звір.
 Радій намарне чи спивай журбу,
 Та долі не ставай наперекір.
 ***
 Печалі квіт у серці не плекай,
 Натомість насолодам потурай,
 Вино шануй, бажанням підкорись,
 Бо вже твій день іде за небокрай.
 ***
 Ви, в мудрості явивши щедрий хист,
 До знань нових споруджували міст,
 Однак і вам несила вийти з ночі
 Тих злих казок, яких збагнули зміст.
 ***
 Пощо страждання, сумніви і гнів?
 Щоб назбирати золота-скарбів?
 Допоки подих твій не скрижанів,
 Потрать їх з друзями, не дай на ворогів.
 ***
 Коли, коханням створений на світ,
 Отримав я любові первоцвіт,
 То вирішив плекати думи серця –
 Й пізнав я духу трепетний політ.
 ***
 У судний день, либонь, не буде зла:
 Якщо твоя душа всякчас жила
 Високим, чистим, добрим і святим,
 Тобі воздасться слава й похвала.
 ***
 Скінчилась книга юності. Як жаль...
 Весна сповита у зими вуаль,
 А птаха радості, що молодістю звалась,
 Назавжди відлетіла в синю даль.
 ***
 Твою ніколи не збагну канву,
 В узори нитку виткавши нову.
 Однак роблю все з трепетом надії,
 Бо в милосерді я твоїм живу.
 ***
 Бажань своїх осилить не зумів,
 Страждав од вчинків, од порожніх слів.
 І навіть, може, ти мені пробачиш,
 Та соромно за все, що я чинив.
 ***
 Щоб ми високі здужали щаблі,
 До знань нас прилучали вчителі.
 Але кінець цій повісті один:
 Прийшли з імли й розтанемо в імлі.
 ***
 Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз -
 Помовч, дозволь звершити нам намаз.
 Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво -
 Твої поради зовсім не для нас.
 ***
 Живи сто літ чи й сотню не одну,
 Не оминеш сумну трясовину:
 Чи ти емір, чи ринковий бідняк -
 Геть-чисто всім складуть одну ціну.
 ***
 Не знічуйся, як лає падишах,
 Бо все - минуще й перетліє в прах.
 Нехай ця мить у радощах мине -
 І на душі не заклякає страх.
 ***
 Обачним бувши, навіть од забав
 Очікуй підступів і зла не без підстав...
 Не їж халву, що доля підсуває, -
 Твій недруг в ній отруту підмішав.
 ***
 Ти бачив світ, та все, що вздрів, - ніщо.
 І все, що мовив і почув, - ніщо.
 І те, що світ ти обійшов, - ніщо.
 Якщо лиш дома сновигав, - ніщо.
 ***
 І трав, і квітів маєво густе,
 Немов вино, п'янить нас, а проте
 Цікаво б знати, хто той квіт побачить,
 Що з твого й мого праху проросте.
 ***
 Нумо, випиймо всі! В мить розваг і утіх
 Хай звучать славослів'я вину й щирий сміх,
 А до судного дня, як колись він настане,
 Вірогідно, забудуть маленький наш гріх.
 ***
 Гріх і прощення - мов нерозлучні брати,
 Тож дарма од гріха так проймаєшся ти,
 Свою душу й сумління гнітиш до розпуки.
 Якщо ти не згрішив - хто й за віщо простить?
 ***
 Біля замку, який підпирав небозвід
 І колись владарів возвеличував рід,
 Я побачив, як горлиця сумно кричала:
 "Де згубився ваш слід? Де згубився ваш слід?"
 ***
 Чом, Хайяме, картаєш себе за гріхи?
 Благочин на показ - це природа пихи.
 І спокути не буде, якщо безгріховний,
 Тож наповнюй вином спорожнілі міхи.
 ***
 Чи користь є, що ми в цей світ прийшли?
 Чи вслід хтось скаже слово похвали?
 О, як багато люду спопеліло,
 Та чи знайдеш хоч пригорщу золи.
 ***
 Шейх блудниці сказав: "Ти сп'яніла й авжеж
 У тенета ще більших спокус попадеш".
 Та згодилась: "Це правда. Та чесно зізнайся,
 Чи такий ти, якого із себе вдаєш?"
 ***
 Якщо славу здобув - ти смішний славолюб.
 А в тіні - підозрілий, немов душогуб.
 Хто б не був, тобі краще нікого не знати -
 І пізнати себе не давай навідруб.
 ***
 Знов квітує весна. Принеси-но вина!
 Що нам самотина? Принеси-но вина!
 Смерть лаштує засаду - всім знана вона.
 Лиш в коханні й вині нас чека таїна.
 ***
 Сотні пасток ти ставиш мені на путі,
 Хоч нікуди не йди і сиди взаперті.
 Все погрози звучать: покараєш, уб'єш...
 Та чи варто боятись чогось у житті?
 ***
 Слава зробить із тебе пихате цабе,
 А відлюдька в кутку - тінь підозр погребе.
 Хто ти? Хизр чи Ільяс - буде краще для тебе,
 Щоб не знав ти нікого й не знали тебе.
 ***
 Я жадав би, щоб Бог перейнакшив ці дні
 І з безвиході вихід вказав в далині,
 У пророцьких писаннях ім'я моє витер
 І змінив своїм таїнством долю мені.
 ***
 Нащо, келих наливши, тримаєш Коран?
 Ти ж зміняв благочестя на луду й обман
 І під цим небозводом величним та світлим
 Лиш ганьбиш непорочне ім'я мусульман.
 ***
 Веселись, бо не видно стражданням кінця.
 Що ти зміниш, як смуток припнеш до лиця?
 Ті цеглини, що виліплять з праху твойого,
 Стануть домом, щоб іншим зігріти серця.
 ***
 Не тремти в павутинні невдач і знегод,
 А нектари спивай із квіток насолод.
 Потурай потаємним жаданням своїм,
 Бо страшенно короткий оцей епізод.
 ***
 Ти спогорда пішов - повернувся повзком.
 Вже й наймення твоє призабули кругом.
 Нігті схожими стали на справжні копита,
 А сідниці твої ознаймились хвостом.
 ***
 Ми під зводом небес мовчазні блукачі,
 Потамуймо, Хайяме, жалі і плачі,
 Нас, мов бульки вина, із барила життя
 Виночерпій предвічний забрав тисячі.
 ***
 Хай сп'янілим назвуть - я до того мастак,
 Хай верзуть, що фігляр, баламут і лайдак.
 Я - це я. І базікайте, що вам завгодно.
 Я зостанусь Хайямом. Воістину так.
 ***
 Кажуть: гурії будуть, і мед, і вино, -
 Так принадами раю нас ваблять давно.
 Тож зі мною всякчас і кохана, і келих,
 Бо до цього прийти нам дано все одно.
 ***
 Коли втрапиш до мудрого гурту ослів,
 Стати схожим на них постарайся без слів.
 Адже, хто не осел, того ці недотепи
 Звинуватять у тому, що чинить підрив.
 ***
 Заповіт мій - кохання, ніяк не Коран,
 Я муравлик-трудяга, а не Сулейман,
 Ви знайдете в мені тільки щоки збліднілі
 І сорочку просту - не шовки й не сап'ян.
 ***
 Годі ревно молитись. Неси-но вино,
 Добру славу забудь, зажбурни у багно,
 Свою долю однак за поділ не спіймаєш,
 Хоч красуню, сп'янівши, торкни за стегно.
 ***
 Чашу цю мудреці не втомились хвалить.
 І закохані з нею вщасливлюють мить.
 А гончар незбагненний цю чашу чудову
 Ліпить тільки для того, щоб знову розбить.
 ***
 З обертання гончарного круга часів
 Щось збагнув тільки той, хто ученість посів,
 Або п'яний, що звичний до обертів світу,
 Заверткого як для нетверезих голів.
 ***
 Пекла й раю немає, о серце моє!
 З небуття не повернешся, серце моє!
 І не треба надіятись, серце моє!
 І не варто боятися, серце моє!
 ***
 За кохання хай лають мене надовкруг.
 Але що мені всі? Ти - кохана і друг!
 Чистий трунок кохання лиш мужа зціляє,
 А ханжі він приносить стражденний недуг.
 ***
 Джерело ми розваги і смутку копна,
 В нас - всевишній живе і живе сатана,
 Бо людина, як світ цей, багатоманітна,
 Ми - провалля і ми ж таки - височина!
 ***
 Не молільником-грішником будь на землі,
 А радіючим грішником будь на землі.
 І оскільки життя наше сплине миттєво,
 Балакучим дотепником будь на землі.
 ***
 П'ю я в міру, тож розумом завжди сповна.
 П'ю жагуче від досвітку і дотемна.
 Ти, святеннику, втішений тільки собою,
 Я ж себе забуваю, напившись вина.
 ***
 Всі держави скоривши, великі й малі,
 Всі народи знеславивши у кабалі,
 Ти не станеш, великий владарю, безсмертним -
 Твій набуток дрібний: три аршини землі.
 ***
 Вчений муж, що мудріший самого мулли,
 За обман заслуговує тільки хули.
 Той же, слово у кого міцніше скали,
 Гідний - більш як за мудрість - і честі, й хвали.
 ***
 Весь оцей небозвід видається мені
 Мов великий ліхтар із вогнем в вишині,
 Той вогонь - наше сонце, а світ - ніби сцена,
 Ми - немовби танцюючі тіні смішні.
 ***
 Крайка синіх небес, яку час обмина,
 Перекинута, буцімто чаша вина.
 Кружеляє по колу, вділяючи віку,
 І тебе не мине, не забуде вона.
 ***
 Твою просьбу "не пий!" я втямки не беру,
 Здавна добре засвоїв я мудрість стару:
 Жодний засіб не зцілить од прикрощів світу,
 Тільки кров винограду лікує хандру.
 ***
 Сад, кохана і добре вино про запас -
 Ось мій рай, без яскравих принад і окрас.
 Та й хто зна, яка буде небесна країна?
 Рай земний якнайдовше хай радує нас.
 ***
 Від красуні своєї очей не відводь,
 Сад кохання й розваг дарував вам господь.
 Адже доля безжальна - в потрібну годину,
 Мов сорочку, із тебе зірве твою плоть.
 ***
 Це біда, якщо пристрасть із серця пішла
 І жадання кохати згоріло дотла.
 День без мрії про щастя - тьмяніший, сіріший,
 Ніж цей день, що його огорнула імла.
 ***
 Передвісник усього на світі - любов,
 Перше слово, що юність промовить, - любов.
 Бідолахо, що тонкощів цього не звідав,
 Знай, що сутність усього живого - любов.
 ***
 Таємницю ввіряю я волі твоїй,
 В ній розгледіти ніжність і смуток зумій:
 Я у прах перейду із любов'ю до тебе
 І постану із праху в любові святій.
 ***
 Я кохаю тебе до напівзабуття,
 Світло зору мого, квіт мого почуття...
 Чи бува над життя щось дорожче на світі?
 Ти для мене дорожча самого життя.
 ***
 Ще в кишенях достатньо бряжчить дрібняків,
 Та не лий більш вина і вмовляючих слів,
 Я впивався вином, щоби серце хмеліло,
 А тепер я не п'ю, бо від тебе сп'янів.
 ***
 Як зцілити недугу, завжди знаєш Ти,
 Які ліки рятунок несуть, знаєш Ти.
 Я повідав би чесно про рани сердечні,
 Але, знавши про все, і про це знаєш Ти.
 ***
 Хто ти - грішник? брехун? - все одно повернись.
 Чи безбожник, чи ідолів жрець - повернись,
 Не давай опосісти себе безнадії,
 А, покаявшись щиро, таки повернись.
 ***
 Ти, красу увібравши ланів золотих,
 За міхраба гарніша із храму святих,
 Тебе матінка змалечку амброю мила,
 Домішавши до неї кровинок моїх.
 ***
 Чорне пасмо волосся затьмарило світ,
 А вуста в тебе ніжні, як персика цвіт,
 А твій точений стан я зрівняв з кипарисом.
 Кипарис запишався на тисячу літ.
 ***
 Серцем світла в коханих очах зачерпнем.
 Цього сяйва позбавлений став би сліпцем.
 Ви йому повідомте, що є таке світло, -
 Й слово тих, хто страждають, обпалить вогнем.
 ***
 Я все зло моїх днів обійду-обмину,
 Бо кохану я маю - єдину-одну...
 Хоча п'яний - до слів мудреців глухуватий,
 Але ці словеса я, звичайно, збагну!
 ***
 Вість Аллаха в наш світ суєти - це ж бо ти!
 І взірець доброчесності та красоти - це ж бо ти!
 Світ без тебе для серця не вартий нічого.
 Віщий знак, як до мрії дійти, - це ж бо ти!
 ***
 Ти, хто світ цей створив, - небувалу з споруд,
 І в людині, і в тварі увічнив свій труд.
 Тож правитель і раб, випивака й тверезий -
 Всі ми - в правді Твоїй. Ти - єдиний наш Суд.
 ***
 У ваганнях підтримай мене і порадь,
 Сколупни з недолугого слова печать.
 Якщо в силі ослабну і в мові поблякну,
 То мене надихає Твоя благодать.
 ***
 Я пиячив, гуляв - не грішити не міг,
 Хоч страждав, але праглося інших утіх...
 Та відомо: нікчема прийде з покаянням -
 І всевишній відпустить увесь його гріх.
 ***
 Кохання - біда, та біда неспроста -
 з волі Аллаха.
 Навіщо ж ганьбити все те, що зроста -
 з волі Аллаха.
 І зло невідмивне, й свята чистота -
 з волі Аллаха.
 За що ж нам до Суду відкриті врата -
 з волі Аллаха?
 ***
 Дню новий! Піалу дай з іскристим вином,
 Келих доброї слави відкину притьмом...
 Що нам мрія-химера? Я прагну вже зараз
 Кіс дівочих, мов струн, доторкатись перстом.
 ***
 Навесні переддосвіта йди до струмка
 Із тією, котра твому серцю близька.
 Трунком ранку впивайся - і серце звільни
 Від примар і всього, чим життя нас ляка.
 ***
 Пелюстками троянда знадливо ряхтить,
 Ця краса в солов'їному співі бринить.
 Не проходь неуважно, - троянда квітує
 Й нас чарує, на жаль, тільки мить, тільки мить.
 ***
 Ніч - і бризки зірок, що летять невпопад
 Вогнеликими квітами в стишений сад.
 І на подив - прямісінько в келих мені.
 Я тим бризкам іскристим нечувано рад.
 ***
 Хай зціляє вино від сердечних недуг,
 Добрий радник в печалі і в смуткові - друг.
 Ліпше - мрії впідпитку і п'яні омани,
 Ніж журливо-зловісний оцей небокруг.
 ***
 Я в тенета кохання попав залюбки -
 Не від вин захмелів, а від нього ж таки...
 Глузд тверезий покроїв халат благочестя,
 Тільки ж доля порвала його на шматки.
 ***
 Ми забули і клятви, й слова каяття -
 Їх згадати не годен ніхто до пуття.
 Але нас не картай: ми нестямні й сп'янілі
 Не вином, а коханням, жагою життя.
 ***
 Ти - неначе троянда і сонячна рань,
 Ти - порадник, і друг, і повірник жадань.
 Лиш вино, лиш вино пересилити може
 І ядуху печалі, й отруту ридань.
 ***
 В сподіваннях - підтримка і в скруті - заслон,
 Ти цінніше відзнак всіх, скарбів і корон,
 Як же можна, їй-право, ці ліки чудові
 Закупорити корком смішних заборон.
 ***
 І старому, й малому вготовлено час
 Відійти в небуття - так бува раз у раз.
 Що тут вдієш, нам світ цей дають ненадовго, -
 Й нас не стане, і тих, хто прийдуть після нас.
 ***
 Все на світі хистке - літ на сто чи на мить.
 Ще до того ж багато і ганджу таїть!
 Чи не краще вже сущим вважати незриме,
 А примарним усе, що довкола стоїть?
 ***
 Вуст твоїх незрівнянний, жаданий кармін.
 Ти пішла - і мене прирекла на загин.
 Хто в ковчезі сховався, як Ной від потопу,
 Той у вирі кохання вціліє один.
 ***
 Чи потвора, чи красень - а пристрасть одна,
 Аж до пекла спровадити здатна вона.
 Тож закоханим байдуже, що в них за одяг
 І яке небеса їм шатро напина.
 ***
 Я дрімав, хтось схилився до вуха мені:
 "Годі спати, не стрінеш удачу вві сні.
 Що валятися - наче на смертному одрі,
 Прийде час - і своє ще відлежиш в труні".
 ***
 У коханої очі, вуста і чоло -
 Зроду-віку ні в кого таких не було...
 Я і слова не вимовлю, скутий жагою,
 А ось поруч цілюще, живе джерело.
 ***
 Відлунає ім'я твоє, ніби зурна.
 Не сумуй, хай утішить горнятко вина,
 І до того, як тіло твоє стане тліном,
 Втіха з милою буде як вічна весна.
 ***
 О всевишній, несила терпіти життя,
 Бо від злиднів та горя нема укриття.
 Ти з буття небуття учиняєш уміло,
 То й мене увільни від такого буття.
 ***
 Де ви ділись, шановані мною дядьки?
 Лиш вино - мій товариш, один на віки.
 Тож тримайся за ручку, підносячи глека,
 Як нікому не треба твій потиск руки.
 ***
 В день, коли загнуздали небес скакуна
 І сузір'ям та зорям дали імена,
 Коли долі людські записали в скрижалі,
 Ми впокорені стали. Не наша вина.
 ***
 Я на схилі років зажадав каяття,
 Та не хочу пощади ані співчуття,
 Бо гріховних спокус і відступництва всього
 Мене вчило дароване звище життя.
 ***
 Торував я до мудрості сотні доріг,
 Міркував про незвідане - й спати не міг.
 Сімдесят я прожив. І що встигнув збагнути?
 Що нічого збагнути я, власне, й не встиг.
 ***
 Світ не знає кінця і початку не зна.
 Нас не стане, зітруться в віках імена.
 Буде сонце вставати і зірка зоріти
 Сотні тисячі літ. Після нас і без нас.
 ***
 В цьому світі, сповитому підлістю й злом,
 Нас життя пригощає отруйним вином.
 Хочу я, щоб отрута не мучила довго -
 Свою чашу одним випиваю ковтком.
 ***
 Світ наш сіті спокус і розбещення сплів,
 А земля - мавзолей і юдоль вічних снів.
 Тут покояться воїни й сонми царів.
 І красуні потрапили до хробаків.
 ***
 Скільки в світіт чудес, скільки всюди принад.
 Рай земний - весняний наш квітуючий сад.
 Попід райським кущем, біля ніжної діви
 Ти до щастя й блаженства іди навдогад.
 ***
 Встаньмо вдосвіта, ранок дарує свій шал.
 Що нам смуток, і сварка, й огидний скандал?
 З насолодою пиймо цей вранішній подих
 І хмеліймо, допоки ще повен бокал.
 ***
 Ти до зла не хились, а роби лиш добро!
 Бо не зло тобі друг, а добро, лиш добро.
 Якщо зло і добро тобі в друзі прибились,
 Вибирай однозначно - добро, лиш добро!
 ***
 Тільки сутнє, як варте того, говори,
 Тільки будучи вартим того, говори.
 Двоє вух, та язик тобі даний один -
 Двічі слухай, єдиний лиш раз говори.
 ***
 Марнославцем, для влади придатним, не будь.
 Будь бальзамом. Отруті подібним не будь.
 Якщо прагнеш життя не прожить як нікчема,
 Не збивай на дурне і злостивим не будь.
 ***
 У колисці - дитина, покійник - в труні.
 Ось і все, що про долю відомо мені.
 Скільки віз не наповнюй пожитком-скарбами,
 Все одно до межі добредеш впорожні.
 ***
 Для достойних немає достойних відзнак,
 Я достойному дам свій останній мідяк.
 Хочеш знати, чи пекло існує насправді?
 Суще пекло - це жити в гурті вовкулак.
 ***
 Сотні літ я готовий палати в огні.
 То не пекло, що сниться мені уві сні.
 Я боюся нікчем; розмовляти із ними -
 Ще страшнішим від смерті здається мені.
 ***
 Не годиться вдаватись до лайки й образ,
 А люб'язність тримати лише про запас.
 Не розумно хвалитись нажитим багатством,
 Не годиться знання виставлять напоказ.
 ***
 В цьому світі підступних і підлих людей
 Вуха щільно заткни, рот надійно заклей
 І повіки зажмур, - хоч би трохи подумай
 Про збереження вух, язика і очей.
 ***
 Той блажен, хто в наш час не зробився рабом
 У ганебній гонитві за жирним шматком,
 Хто свій вік не потринькав на піст і моління,
 А втішався життям і втішався вином.
 ***
 Прожену я від себе святош, далебі,
 Скільки будуть сидіти на нашім горбі...
 То заманюють раєм, то пеклом лякають,
 Не спроможні зарадити навіть собі.
 ***
 Прокидайся, красуне, - і пісню заводь,
 Спозаранку в застілля нас кличе Господь,
 Бо за ніч сотні тисяч царів і героїв
 Поміняли на рай свою трепетну плоть.
 ***
 Де спочинок тривожним думкам віднайти?
 Де той шлях, що вінчає кінець суєти?
 О, нехай хоч надія була б: мов стеблина,
 Через тисячу літ з-під землі прорости.
 ***
 Що ти вартий на світі без волі небес?
 Ти помреш - і не станеться жодних чудес.
 Краще жити сьогоднішнім щастям химерним,
 Ніж чекати біди, як зіщулений пес.
 ***
 Поруч мене - красуня, а в серці - весна.
 Вволю хліба Всевишній послав і вина,
 М'яса добрий кавалок і дах від негоди...
 То навіщо нам розкіш, навіщо вона?
 ***
 Я в пригніченні духу. Надії нема.
 Світ до скону триматиме, ніби тюрма.
 Тож наповни-но келих, хай серце відтане, -
 І закови ослабнуть, і зникне пітьма...
 ***
 Покохавши, забув про свою сивину, -
 Демонструю прихильність, неначе вину,
 Всі зароки відкинув заради кохання,
 Навіть розум впокорив, відчувши весну.
 ***
 О нікчеми! Наш образ тілесний - ніщо.
 Власне, й світ піднебесний, по суті, - ніщо.
 Розважайтеся ж, тлінні невільники миті,
 Бо вона не воскресне, - вона - це ніщо.
 ***
 О, якби я причину життя міг збагнути,
 Я зумів би і нашу кончину збагнути.
 Те, чого не збагнув я, на світі поживши,
 Не надіюсь, зі світу пішовши, збагнути.
 ***
 Не тужи - майбуття не змінить все одно.
 Краще думай про щастя, про дів і вино...
 Каяття мені Бог не дарує ніколи.
 А якщо й подарує - навіщо воно?
 ***
 Гордовитість у серці зника від вина.
 Сутність світу виразна стає і ясна.
 Захмелівши, змінився б і сам сатана
 І Адаму доземно вклонився б притьма.
 ***
 Ми чалму із найтонших шовків продамо
 І корону султана також продамо,
 Навіть чотки, важливий набуток святоші,
 На додачу за чарку вина віддамо.
 ***
 Пий вино, насолода тілесна - у нім.
 Слухай чанг, мелодійність небесна - у нім.
 Поміняй і скорботу, і сум - на гуляння,
 Бо мета, що найбільш доброчесна, - у нім.
 ***
 Скільки тих, хто намарне розтринькують час,
 Скільки тих, хто злобою пригнічують нас,
 Скільки тих, хто ганьбили подобу людини
 В золотому і срібному сяйві прикрас.
 ***
 В житті так мало добрих, світлих днів,
 Втопи в вині знервованість і гнів.
 Творцю однакові і гріх, і послушання,
 Тому живи, не боячись гріхів.
 ***
 Добро і зло воюють, світ в огні.
 А небо що ж? А небо - в стороні.
 Прокляття і розкішні славослів'я
 Незрозумілі там, в височині.
 ***
 Все багатство не в золоті і не в шовках.
 Нас на інше багатство покликав Аллах:
 Залишайся собою за всякої скрути,
 Залишайся царем і в старих лахманах.
 ***
 Світ прекрасний - і що йому ця похвала?
 Його зваба в полон моє серце взяла...
 Як по правді - чудова ця наша обитель,
 Тільки жаль, що багато в ній підлості й зла.
 ***
 Квіти в лузі зачахнуть, що вдієш? Гай-гай...
 І струмок врешті-решт обміліє, гай-гай.
 Веселись, все одно тебе завтра забудуть,
 Прах розвіють вітри-вітрюгани, гай-гай.
 ***
 Дивовижний цей світ із жагою сприймай,
 То Всевишній нам щедро дарує цей рай.
 За бездомність, якою душа оповита,
 Ти словами гіркими мене не картай.
 ***
 Знов напровесні дощ нашу землю омив,
 Знов у серці бентежний, юнацький порив.
 Пий із милою вина в зеленому лузі,
 Розбуди у землі всіх, хто досі тут жив.
 ***
 Замість вин - мені вкотре холодна вода,
 Замість страв і приправ - лиш якась баланда.
 І при тому ще хочуть, щоб кланявся в ноги...
 Ні, за все це - і спину згинати шкода.
 ***
 Що ж, ти збився зі шляху і йдеш навманці.
 Та хіба ж не однакова путь ця в кінці?
 Ти силач чи каліка? Мудрець? Недоріка?
 Не тужи - в цьому світі ми всі не жильці.
 ***
 Тчу тканину життя, та зривається нить,
 Йду я сонцю навстріч, та тьмяніє блакить.
 Вітер жаром пекельним мене обвіває,
 П'ю вино, але в горлі землею гірчить.
 ***
 Наш творець повсякчасу вдається до див.
 Не збагнеш: чи то ласку являє, чи гнів.
 Ти безгрішний - жбурляє тебе у спокуси.
 А як грішник - хіба в тому він завинив?
 ***
 Від пиятики так я просякну вином,
 Що й з могили нестиме вином, не лайном,
 Тож якщо ти за день не спромігся хильнути,
 Хоч дихнуть до могили приходь перед сном.
 ***
 Добрів до обрію наш весен караван,
 Та є ще в нас вином налитий жбан.
 Сказав же мудрий: лиш вино ізцілить
 І стишить болі невигойних ран.
 ***
 Навіть землю напоїш - квітує вона.
 Тільки дурень, їй-право, живе без вина.
 Бо воно - вихователь. Лиш келих осушиш -
 Зразу сутність твою кожен бачить сповна.
 ***
 Так, я тямлюсь на винах, вони - не дурман.
 Я впиваюсь настільки, що знаю свій стан.
 Краще вже перед чаркою гнути коліна,
 Ніж вітально вклонятись тобі, критикан.
 ***
 Пий вино, безтурботна гульба - не порок.
 Ще впаде і недоля на твій жеребок -
 Небеса повернуться примхливо над нами -
 Відберуть навіть хліба останній шматок.
 ***
 Я, нікчема нещасний, піддався гріхам
 І пожертв не збираюсь носити богам,
 Від похмілля у мене в мізках тарарам,
 Вірний келих лікує мене, а не храм.
 ***
 Я полишив пиття. Та немає пуття.
 Від нудьги, мабуть, мову зміню на виття.
 Жодні ліки полегкості в душу не вселять,
 Тільки чара вина - для Хайяма життя.
 ***
 В дім молитви не кличте мене й на поріг,
 Я - в гріхах. Чи не бог мені в цьому поміг?
 Я - немовби повія, що вірить у гріх,
 А до раю не йде, бо не знає доріг.
 ***
 Я, тверезий, шукав і розваг, і вина,
 Та побачив зчорнілу троянду, - вона
 Ледве чутно мені промовляла: "Я гину.
 Я весела й п'янка - а вина це страшна".
 ***
 У житті цім сп'яніння - цінніше за все.
 І коханої слово - цінніше за все.
 Й вільнодумства кипіння - цінніше за все.
 Й заборони забути - цінніше за все.
 ***
 Може здатись, що істина – суща брехня,
 А наука – нездарних голів маячня.
 Та, сп’янівши, у сумніви ти не вдавайся,
 Світлість думки й чуття не втрачай ані дня.
 ***
 Ти небесних світил вираховував рух –
 Я вином частував чарівних щебетух.
 Не турботи дрібні, не посади й відзнаки,
 А кохання й вино – моя суть і мій дух.
 ***
 Серед вчених мужів благородства не бачу.
 Та не здумай комусь ти відкритись, бідаче,
 Бо твоя голова піде псам на поживу –
 Й за тобою лиш вітер у полі заплаче.
 ***
 Все, що знаєм про світ, – тільки здогад ума.
 Все, що суще, навіки поглине пітьма.
 Бо існує не те, що здається нам сущим,
 Достеменного в світі – по суті – нема.
 ***
 У шаленстві кохання холодним слід бути,
 На сановних бенкетах тверезим слід бути.
 Щоб і вуха, і очі, й язик були цілі,
 І глухим, і німим, і незрячим слід бути.
 ***
 Щоб долі догодити, ховай хандру і сум,
 Щоб догодити людям, у мову всип ізюм,
 Лукавство й хитрощі я часто брав у друзі,
 Та підіймала доля мене всякчас на глум.
 ***
 У страждання сповиті усі мої дні,
 Ну, а в тебе вони – у гульні і вині.
 Тільки ж знай, що на долю надія даремна,
 З нею ти – як дитя у хиткому човні.
 ***
 Замість золота й перлів, що тішать усіх,
 Ми вбрання собі інше знайдемо для втіх.
 Скинь прикраси й наряди, лишись у лахмітті –
 Ти й у дранті царем залишитися зміг.
 ***
 Всі пророцтва – полова, брехливі слова?
 Хибні сумніви серце гризуть, як черва.
 Випий чашу – і серце нехай веселиться.
 Та щоб завжди твереза була голова.
 ***
 По життєвій пустині йдемо навмання,
 Тож пиха твоя, смертнику, – це маячня.
 Ти для кожного кроку знаходиш підставу,
 Хоч без волі Творця не минає і дня.
 ***
 Ти одна в моє серце кохання несла,
 Горем серце моє твоя смерть обпекла.
 Лиш з тобою терпів я всі прикрощі світу.
 Що вартують без тебе мирські всі діла?
 ***
 Чи ліпив мене раю, чи пекла владар,
 Цих загадок лантух – не для мене тягар.
 Маю лютню, вино – і мій ангел зі мною,
 А тобі це – надійся – відкриє грабар.
 ***
 Жодній жінці ніколи не лізь під каблук,
 Розлучайся із кожною легко, без мук.
 Бо життя пролітає – й краса швидкоплинна,
 Мов примара, ураз вислизає із рук.
 ***
 Ти для мене була – як зоря золота.
 Ти померла – й обсіла мене самота.
 Тільки разом ми знали, як жити на світі.
 Що без тебе цей світ і його суєта?
 ***
 У неволю кохання – я серце віддам
 І в молитві змалію: кохана – мій храм.
 Ти за примхи дівочі не гнівайся дуже.
 Бо ж – коханий, і дякуй за те небесам.
 ***
 По розлуці – до тебе лечу з усіх сил,
 Тільки б вітер нещадний не збив моїх крил.
 Я сліди твої, наче святиню, шукаю,
 Ти яскрава красою, мов сотні світил.
 ***
 Бачив: п’яний дідок перекинувся в рів
 І, блаженно дрімаючи, щось белькотів.
 Я, проходячи мимо, почув кілька слів:
 „Бог прощає своїх легковажних синів”.
 ***
 В каяття мене кличуть похилі роки.
 Лиш тепер від полуди звільнились думки.
 Я, нікчема, до Божих велінь не вслухався –
 Намагався чинити усе навпаки.
 ***
 Чесноти занедбав я. Від ранку й дотемна
 Затягує підступно мене трясовина.
 Я справді п’яний нині, пробач мені, Аллах, –
 То – від вина кохання. Й ніяк не від вина.
 ***
 Із усього, що Бог мені вибрати дав,
 Взяв я хліба шматок і постелю із трав.
 Для рятунку душі я постив і страждав –
 Хоч злидар, – за візира багатшим я став.
 ***
 Думав, наше життя, то Аллаха вінець,
 Та сказав мені з болем учений-мудрець:
 „Наймудріше, до чого дійшов я: померти
 Ув обіймах коханки. нехай йому грець!”
 ***
 Таємниці буття огортає імла,
 Через те відкриттям ні одна не була.
 Так хотілося морок жаский розігнати...
 Але тануть у нім наші думи й тіла.
 ***
 Чи направду цей світ мав початок-зачин?
 Як творець налаштовував колесо-млин?
 Мудреці міркували про це, мізкували,
 Та пояснень добути не зміг ні один.
 ***
 Я жагою палав і впивався гріхом,
 Я вставав для покути і падав ничком,
 Не спроможний спокусу і хіть подолати.
 Чом ведеш ти, Всевишній, гріховним шляхом?
 ***
 Якщо гріх на мені, то не з власної волі.
 І дорогу долаю не з власної волі,
 В напівтемряві йду я, здійсняючи ревно
 Все, що визначив Він, а не з власної волі.
 ***
 Суть буття – то горіх не для кепських зубів,
 Не збагнеш незбагненне, хоч як би хотів.
 Краще пий-випивай і тупій непомітно.
 Що те змінить, що неук ученість посів?
 ***
 Справ земних осягаючи втрачену суть,
 Серед люду безумцем і дурнем не будь.
 Мудреці в насолодах тамують тривогу.
 Ти її у замріях сп’яніння забудь.
 ***
 Де він, той, хто вино поміняє на квас?
 І невір’я на віру оберне для нас.
 Чи вдалося комусь відректися від світу?
 Де ж він, той, хто лиш істину бачить всякчас?
 ***
 О Всевишній, означив Ти всі мої дні:
 Ті – веселощів повні, а ці ось – сумні,
 Та й грішу я з Твоєї всевишньої волі –
 І настільки, наскільки дозволиш мені.
 ***
 Дав красуням звабливі обличчя Господь
 І вуста чарівні, й похітливую плоть.
 Як тут можна думок про спокусу зректися?
 Хай би спробував Сам ті принади збороть.
 ***
 Коли люба Тобі й недотепи клятьба, –
 То не можна й мене полюбити хіба?
 Я й півкроку не годен ступити без Тебе,
 Відпусти – не годжусь я Тобі за раба.
 ***
 Я, просяклий вином з голови і до п’ят,
 Звинувачений в тім, що п’яничка й вар’ят.
 Та коли б же гріхи тільки винами пахли,
 Звідусіль би незгірший летів аромат.
 ***
 Твою логіку я зрозуміти не вмів –
 І свавілля Твоє, і розгнузданий гнів.
 Благородство цькуєш, а підлоту голубиш,
 Потураєш порокам і славиш ослів.
 ***
 Йди з добром до людей - і воздасться тобі.
 Скромним будь - і не згубишся ти у юрбі.
 Із маленьким муравликом краще зріднися,
 Аніж з тим, хто в гордині погруз і чваньбі.
 ***
 Захмелілі думки огорта очмана,
 До знетями розчулює чанга струна.
 Є ще досить вина. І наповнили келих, -
 Не мели язиком - не розхлюпуй вина.
 ***
 Час розваг бережи від набридлих турбот, -
 Недоглянутий лан обсідає осот,
 Тож плекай насолоди і втіхи бездумні
 І хмелій від вина та любовних щедрот.
 ***
 Щастя прагне багатий і прагне бідняк.
 Та кмітливець його здобува - не вахлак.
 Ти щоденно за щастя борись відчайдушно -
 Вислиза воно з рук недотеп і зівак.
 ***
 На стежинах кохання не втрать чистоти,
 Бо дороги в прожиті роки не знайти.
 Що журбою ми здатні змінити на світі?
 Порятуймось вином - од життя марноти.
 ***
 Коли примхи і хтивість тобі на умі,
 Ти бредеш манівцями у глупій пітьмі.
 Ти ж явився в цей світ як людина, їй-богу,
 То невже з перепою сконаєш в корчмі?
 ***
 Не цурайся скарби наживати горбом.
 Навіть впавши з коня, залишайся верхом.
 У бідняцькім лахмітті ти гідність не страчуй,
 У багатстві не стань різним модам рабом.
 
(Переспівано 190).

2006.