Вона падала знизу вгору без права на сумнів,
Самовитою пусткою неба ріжучи очі.
Нам без неї на небі буде до болю сумно.
Я без сонця прожити зможу. Та - не без ночі...
Вона вірила в те, що завтра приходить вчора
І, що час – лиш пісок сухий крізь тоненькі пальці.
Я без неї знову минулим смертельно хвора,
Все ховаюсь у мущлі-схованці-копирсанці.
Перечитую знову їхні безсонні вірші,
Намагаюсь згадати, як починалась вічність.
У заметах шукаю наші сліди торішні.
Я не вірю, що ти – назавжди...мабуть, - це вірність.
Вона падала знизу вгору
© Copyright: Белла Мор, 2004
Свидетельство о публикации №104121200686
Свидетельство о публикации №104121200686
Рецензии