Дансинги

На обідранних дансингах
в темних підвалах,
З кожним ковтком неживого повітря.
 Ми перетворювались на вандалів.
Своє життя Пили літрами.
Грались літерами в повній прострації.
Час залізниця ,де чергові станції пахнуть бабусями і пиріжками.
матюками таксистів ,лайками перехожих.Світ не змінються і через сотні реінкарнацій.Нас і досі не люблять кохані, батьки і гроші.

Колоди з мап
У кишенях мого піджака
На кожну карту у мене знайдеться джокер
Тіло отримае душу з першим ковтком горілки,
або молока
Зустрінемось іншим часом в Парижі,або в Крижополі
І годі дурити думки про солодкі мандри
У колі друзів один наче гній у полі
Кого кохати вві сні ,чого прагнути
Божевільний,це звільнений Богом із Божої Волі


Розірвана криця під монолітом неба
Йду святом, години гаю
Сп’яніло знайомі сходини й постаті
до нудоти
Початок дня, моя люба, це тільки привід
Писати й виснути на телефонному дроті

Це – україно-параноідальна шизофренія
Це - мій Київ, втоплений у Європеребудову
Хіба ти не бачиш - я стала більше палити
Остання майданна повія втрачає цноту. І мову.



Іспит по хімії

Ізомери – це, звичайно, круто
Тільки б знати що воно ,чи він,
Щось не повертається, забуте,
Бо сиджу за партою один

Бутлеров – він гарна був людина
Пам ятаю, як не можна знать?
Вивчу і обов’язково здати встигну
Тільки ви поставте мені п" ять


Літати соборами в гості до Божої матері
Омиєш у Стіксі натруджені ноги і крила
Тепер на повних вітрилах метись до раю
Отримай своє сповна, і іще - по рилу.
Поетів єднають замацані ноти й халявні рукописи
І малювання німбів знайомим портретам
Допий свою каву, і вирушай додому
Тебе там чекає не зовсім кохана Джульєтта
А втім не важливо – Волай на своє відлуння
На даху твого дому живуть і вмирають лелеки
Коли прийде травень світ тихо зійде з підвіконня
Не звикнувши після морозу до літньої спеки.

Ти напевно чекаеш мого дзвінка
Пані, я Ваш!
Я небесноокий і п’яний
Чатую на сон або патронташ
 Залюбки обсмаркаю тобі плече,
Й задеру спідницю
Покажи відверто своє негліже
П’яниці.
Охороняти пильно твій сон,
Ні, я точно не буду.
І ніякий я не жидо-масон,
Я звичайна паскуда
А коли ти з’явилась весною в кафе-нова палітра
Я вивчав сотню книг
декольте і ніг
Це моя освіта.
Бачиш яблуню за вікном я там вис на гілці
Чому весь світ зійшовся кілком на твоїй гомілці?

А тиждень пахне
Прогорклим минулим літом.
Я буду банально , одвічно тебе кохати
Ошатні діти заквітчані гірким полином
Ми просто засуджені на безсмертя,
Або до страти
Висівки твоїх буднів
Нащадки моїх спостережень
Каламутні клюжі
У місті дитинства.
Зціловані стегна
І стомлена злива
Ну й нехай храм розбито,
Й тінейджери слухають техно.
Втім зосталася цегла, й бажання для нового дива.