Дивлюся на райдугу
дивлюся на райдугу час знову нищу
гойдаюсь на пагорбі де свище вітер
себе не знаходжу все падаю нижче
де воля моя де надії тривоги
я втратила знову ту рівну дорогу
якою ще вчора я йшла не знайшла там нічого
і знову звернула убік ненадовго
незвичного трохи повітря ковтнула
забула куди я звернула куди направлялась забула
і вже не сприймаю нічого того шо навколо
доволі усе примітивно й не дивно що досі
блукаю шукаю втрачаю не знаю
де щастя де спокій де море в якому
пірнаю глибоко і дна все ніяк не дістану
на ранок лише засинаю як завжди
ніде не втручаюсь усюди вагаюсь і лаюсь
на все і на кожного може я граюсь
можливо я каюсь або залишаюся просто собою
горою думок я себе закидаю не сплю не біжу
просто знову шукаю і знову втрачаю
себе і тебе і той зламаний ранок
коли повертаюсь і не засинаю Де взяти зірки
де здійснити бажання куди подівати
свої намагання свої дурнуваті думки і страждання
дорання лиш знову сидіти і пити ті залишки ночі
що маю в долонях у скронях як завжди болить
недостатньо говорю собі все шо треба
не дивлюсь на небо а треба? бо там — там нічого
такого ні в небі ні в зорях ні навіть у скронях
ніде Хто збагне чого хочу хто вловить мій погляд
врятує до ночі до того моменту коли не захочу
хто прийде і втішить мої теплі очі не можу а хочу
і так аж до ночі стрибати й недбало пірнати
не важко аби лише треба було А для чого
Час змиє водою усі ті хвилини де щастя було й загуло
вже досить ковтати надії нічого не буде нічого не вийде
закрили вже очі
забули вже руки
і тіло нічого вже не пам’ятає.
Свидетельство о публикации №104120901282